Проаналізовано сучасний стан рівня зайнятості населення за регіонами. Систематизовано нетрадиційні форми зайнятості населення у контексті модернізації економіки регіонів. Виділено і розглянуто такі атипові форми зайнятості, як: повну зайнятість за умов гнучких форм організації робочого часу; неповну зайнятість; тимчасову зайнятість; зайнятість на засадах вторинної зайнятості; зайнятість на основі договорів цивільно-правового характеру; надомну працю; працю за викликом; дистанційну зайнятість; позикову працю, неформальну зайнятість; нереєстровану зайнятість у неформальному секторі. Розглянуто питання інноваційності трансформаційних змін у сфері зайнятості та наведено основні чинники запуску та підтримки відповідних процесів. Виявлено перспективні інновації, які дозволять принципово активізувати державну політику у сфері зайнятості міського населення. Для вирішення проблеми відсутності активної профорієнтаційної політики держави запропоновано застосування інноваційної комплексної програми професійної орієнтації, суть якої полягає у реалізації державою стимулів для користування профорієнтаційними послугами особами будь-якого віку та етапу трудового життя, пов’язаних з більшим сприянням у працевлаштуванні, а також створенні системи надання таких послуг та її доступності.
децентралізація, нетрадиційна зайнятість, ринок праці, глобалізація, модернізація, соціально-трудові відносини
Розглянуто особливості формування об’єднаних територіальних громад в Україні згідно з принципом економічної ефективності. Проаналізовано вплив чисельності населення та площі об’єднаної територіальної громади на її фінансове становище та можливість виконувати покладені на неї функції. Доведено, що формування спроможних територіальних громад на добровільній основі не можна охарактеризувати як найбільш вдале, тому при об’єднанні громад потрібно дотримуватися чітко визначених принципів і критеріїв, не допускаючи надто великих відхилень у параметрах їх демографічного й просторового потенціалу, що спричинює значну фінансово-бюджетну диференціацію громад й ускладнює процеси бюджетного регулювання й вирівнювання. Встановлено основні тенденції управлінсько-адміністративного апарату різних за розміром об’єднаних громад. Визначено, що рівень видатків на одного учня в об’єднаних територіальних громадах обернено пропорційний величині громади, відтак у малих громадах значно більші видатки на учнів, ніж у великих. Встановлено, що зі збільшенням чисельності жителів громади зростають її економічний потенціал, фінансова незалежність, а також можливості надання якісних послуг населенню, попри те, зі збільшенням громад управління та послуги стають більш віддаленими від жителів, знижуються можливості у членів громад впливати на прийняття рішень щодо їх розвитку, також у громадах з чисельністю населення понад 15 тис. осіб не прослідковується ефект приросту рівня фінансової незалежності, а витрати в освітній сфері починають зростати. Запропоновано матрицю визначення оптимальних параметрів, згідно з якими мають формуватися об’єднані територіальні громади. Визначено, що громади з чисельністю мешканців 10-15 тис. осіб, у яких не перевищуватимуться параметри допустимої транспортної доступності до адміністративного центру, можна вважати близькими до оптимальних при формуванні ОТГ. Зазначено основні кроки, які держава має здійснити для ефективної реалізації реформи бюджетної децентралізації. Доведено, що формування об’єднаних територіальних громад з визначеними у статті оптимальними параметрами сприятиме ефективному її розвитку та наданню якісних публічних послуг населенню громади.
Розглянуто сучасні особливості, обсяги і чинники інтенсифікації зовнішніх трудових міграційних переміщень населення України, проаналізовано історичні передумови та сучасні реалії формування рееміграційних процесів. Акцентовано увагу на зростанні кількості вимушених переселенців внаслідок анексії Криму та збройного конфлікту на Донбасі, проблемах розселення та працевлаштування внутрішньо переміщених осіб. Запропоновано заходи для вдосконалення державної міграційної політики щодо впорядкування міграційного простору, регулювання рееміграції та інтенсивних закордонних трудових міграцій з позицій національних пріоритетів і попередження міграційних загроз національній безпеці України.
зовнішні міграції, рееміграція, внутрішньо переміщені особи, закордонні трудові міграції, міграційні загрози національній безпеці, міграційні виклики, державна міграційна політика
Статтю присвячено дослідженню нового явища економіки «ринку міграційних послуг». Запропоновано авторське розуміння цього поняття з використанням сутнісної природи «міграційної послуги». Розглянуто структуру ринку на основі суб’єктно-об’єктного підходу, виділено його головні функції. Проаналізовано стан та особливості формування регіонального транскордонного ринку міграційних послуг, який утворився в умовах позитивного багаторічного досвіду відносин України з Республікою Польща на прикладі Львівської області та Підкарпатського воєводства. Значна увага приділена інституційному забезпеченню ринку міграційних послуг. Досліджено суб’єкти ринку, проведено їх групування за різними ознаками. З’ясовано, що ринок міграційних послуг суттєво впливає на кількісні і якісні характеристики людських ресурсів нашої держави та її демовідтворювальний потенціал. Акцентовано увагу на потребі постійного моніторингу його стану і тенденцій розвитку.
міграція, міграційна послуга, транскордонний ринок міграційних послуг, інституційний підхід
В умовах децентралізації важливим джерелом фінансування інвестицій, яких потребує регіональна економіка, є заощадження домашніх господарств. Дослідження показало, що на характер життя та діяльність населення Закарпатської області значний вплив має багатонаціональність, переважання сільського населення, географічне розташування. Специфічні риси регіону проявляються також і в структурі доходів і витрат домогосподарств, які значно перевищують середньоукраїнські значення. Більшість витрат домогосподарств Закарпаття йде на споживання. Серед неспоживчих переважають витрати на обслуговування власного господарства та вклади до банків. Аналіз показав, що частка коштів на депозитних рахунках закарпатців складає 1,11% від загального обсягу вкладень до українських банків. Виявлено, що відсоткові ставки за депозитами у банках Закарпатської області є значно нижчими за середні значення по Україні. Доведено необхідність врахування банками регіональних особливостей при формуванні депозитної та процентної відсоткової. Запропоновано створення банками спеціальних календарних депозитних програм для населення, націлених на конкретні потреби домогосподарств регіону для мотивації організованого заощадження коштів у банках.
Закарпатська область, заощадження домогосподарств, організовані заощадження, депозити фізичних осіб, відсоткові ставки за депозитами
Висвітлено проблеми розвитку та ефективної реалізації освітньо-кваліфікаційного потенціалу населення. Підкреслено, що ефективність відтворення освітньо-кваліфікаційного потенціалу залежить від того, наскільки гнучко система освіти реагує на параметри зовнішнього середовища, які не завжди узгоджуються між собою в умовах ринкової економіки. Основними проблемами розвитку освітньо-кваліфікаційного потенціалу в Україні виділено: недостатнє охоплення дітей дошкільними закладами, проблему оптимізації мережі шкіл, проблему модернізації і підвищення якості професійно-технічної освіти, низький рівень заробітної плати працівників галузі освіти, недостатньо розвинуту систему безперервної освіти, структурні викривлення в системі вищої освіти, проблему забезпечення високої якості підготовки спеціалістів, низьку ефективність професійної орієнтації. Для збереження і підвищення наявного освітньо-кваліфікаційного потенціалу нагальними питаннями визначаються модернізація системи освіти в напрямі забезпечення її якості відповідно до новітніх досягнень науки, реалізація концепції освіти впродовж життя.
людський потенціал, освітньо-кваліфікаційний потенціал, освіта впродовж життя, старіння населення, ринок праці
Досліджено особливості формування українсько-польських відносин у контексті міграції. Увагу зосереджено на головних тенденціях асиметричного розвитку прикордонних регіонів на прикладі Львівської області і Підкарпатського воєводства. Під час порівняльного аналізу виявлено ознаки конвергенції регіонів (за демографічними показниками) і точки асиметрії їх розвитку (за соціально-економічними параметрами), на основі чого сформульовано основні фактори притягання і виштовхування у міграційних процесах прикордоння. Оцінено величину міжрегіональних диспропорцій і підтверджено вплив міждержавної міграції на рівень асиметрії розвитку прикордонних територій, особливо в частині економічних показників(середньомісячних доходів населення і подушного валового регіонального продукту). Розглянуто інтенсивність механічного руху населення в межах Львівського і Підкарпатського регіонів у розрізі видів міграції, виокремлено основні міграційні орієнтації мешканців цих територій. З’ясовано роль і вимоги до політики транскордонного співробітництва у вирішенні проблем асиметрії міжрегіонального розвитку та підвищення соціально-економічного потенціалу прикордонних територій України і Польщі.
міграція населення, міжрегіональна конвергенція, асиметрія розвитку, прикордонний регіон, транскордонна співпраця
Проведено огляд наявних теоретичних підходів щодо визначення територіальної міграційної системи. З’ясовано основні чинники, що впливають на процес формування міграційних зв’язків між Україною та Німеччиною. Особлива увага приділена історичним передумовам становлення сучасних українсько-німецьких міграційних потоків. На основі офіційних статистичних джерел оцінено зовнішньоторговельні зв’язки між Україною та Німеччиною, масштаби міграційних потоків між двома державами у 2005-2015 рр., чисельність, статево-вікову структуру, територіальний розподіл кількості українців, які офіційно проживають у Німеччині станом на кінець 2015 р. Сформульовано соціально-демографічний профіль пересічного українця-мігранта в Німеччині. Зроблено висновок, що посилення інтенсивності міграційних процесів у їх якісному зрізі між двома країнами може мати позитивні наслідки для України у вигляді нових інвестицій, збільшення товарообігу, трансферу знань.
міграція, територіальна міграційна система, міжнародна міграція, міграційні зв’язки, структура населення
В історичній ретроспективі розкриті особливості впливу неформальних інститутів на розвиток сільських територій України. Доведено, що політика колективізації була політикою спотворення моралі, підміни понять і норм поведінки сільського соціуму. Розкрито, що поєднана зайнятість жителів села, за якої вони відходять на роботу у міста, а сільське господарство залишається для них постійним альтернативним видом зайнятості позитивно впливає на розвиток сільської території. Шляхом виключення виділена основна група потенційних кооператорів, на яку необхідно скеровувати інформаційно-просвітницьку діяльність уповноважених інститутів, що пропагують кооперацію. До означеної групи належать члени сільської громади, що не мають постійної зайнятості і не здають земельної ділянки в оренду. Визначено, що головними неформальними чинниками розвитку кооперації на сільських територіях є: справедливі умови конкуренції, престижність зайнятості у галузі, стабільність і впевненість у майбутньому. Показано, що формуванню відчуття стабільності та впевненості у майбутньому сприятиме забезпечення жителям села соціальної інфраструктури достатньо високого рівня, особливо це стосується розвитку транспортної сфери та можливості отримання якісної шкільної освіти.
кооперація, сільські території, конкурентоспроможність, неформальні інститути, формальні інститути
Розглянуто можливості застосування альтернативних моделей кредитування сільськогосподарських підприємств, а саме: кредитування за участю підприємств-постачальників допоміжних ресурсів для виробництва сільськогосподарської продукції, вексельне кредитування, лізингове кредитування, а також модель рефінансування заборгованості за кредитами за допомогою кредитного трансферу. Обґрунтовано переваги від використання цих моделей.
Розглянуто сутність і зміст регіональної бюджетної політики. Охарактеризовано складові цієї політики, зокрема: регіональну бюджетну стратегію і регіональну бюджетну тактику як форми реалізації регіональної бюджетної політики, а також окремі види цієї політики. Сформульовано першочергові завдання, пов’язані з модернізацією регіональної бюджетної стратегії та регіональної бюджетної тактики.
Представлено авторське трактування дефініції «антикризове управління фінансовою діяльністю банків». Розкрито методологічні основи формування системи антикризового управління з конкретизацією характерних ознак, цілей, завдань, загальних і специфічних принципів. Визначено основні ознаки антикризового управління фінансовою діяльністю банків. Обґрунтовано необхідність виокремлення загальних функцій, характерних для цього типу менеджменту: стабілізаційної, трансформаційної, регулюючої, перерозподільчої, контрольної, інформаційної, які мають різноаспектний прояв залежно від рівня фінансового менеджменту. З позицій формування механізму антикризового управління фінансовою діяльністю банків конкретизовано основні принципи: централізації, транспарентності, превентивності, оптимальності, комплексності, відновлення стабільності, принцип ієрархічності, ефективності, соціальної відповідальності. Запропоновано формування системи заходів антикризового управління на трьох рівнях: державному, Національного банку України й конкретного комерційного банку.
криза, антикризове управління, фінансова діяльність банків, система антикризового управління, ризики й загрози
Розглянуто основні проблеми розвитку транскордонного співробітництва на сучасному етапі європейської інтеграції України. Першочергову увагу приділено виявленню причин непропорційного розвитку сусідніх прикордонних територій України та країн-членів ЄС. На основі проведеного наукового дослідження обґрунтовано наявність інституційної пастки транскордонної дивергенції. Описано основні ефекти її формування та поширення у транскордонному просторі між Україною та ЄС. Окреслено пріоритетні напрями та механізми подолання цієї інституційної пастки, зокрема у трьох основних площинах: суспільно-психологічній, фінансово-економічній та організаційно-управлінській. Формулюються пропозиції для органів державної влади та місцевого самоврядування України та країн-членів ЄС щодо стимулювання розвитку підприємницького середовища і підвищення ефективності функціонування транскордонних ринків як основних засобів нівелювання негативного впливу інституційної пастки транскордонної дивергенції між Україною та ЄС.
Транскордонна співпраця набуває все більшої ваги у розвитку територій на теренах Європейського Союзу. Цьому сприяє Шенгенська угода, спільний внутрішній ринок і єдина валюта. Вона характеризується різноманітністю форм і структур залежно від конкретних цілей учасників. Однією з таких форм, які активно розвиваються в межах ЄС, є Європейські об’єднання територіального співробітництва (ЄОТС). Стаття має на меті розкрити сутність ЄОТС та переваги і перспективи їх впровадження в Україні, а також поетапно окреслити процедуру створення таких структур. Визначено переваги ЄОТС над іншими подібними структурами у сфері транскордонного співробітництва, зокрема єврорегіонами, серед яких зазначено правосуб’єктність, наявність однієї штаб-квартири, можливість створення невеликих об’єднань, зорієнтованих на виконання конкретних завдань чи реалізацію конкретних проектів, і можливість приймати бюджет. Розглянуто європейський досвід формування таких структур та їх географічне поширення. Окреслено типи ЄОТС залежно від завдань, покладених на них відповідно до статутів. Виявлено типи ЄОТС, які можуть найефективніше функціонувати в Україні, а саме: міжурядові мережі, ЄОТС, зорієнтовані на розробку стратегій, програм і проектів, ЄОТС, націлені на планування та менеджмент транскордонної інфраструктури. Проведено аналіз Регламенту 1082/2006 щодо ЄОТС та Регламенту 1302/2013, що вносить зміни до попереднього, та визначено, що новий регламент, зокрема, містить положення щодо спрощеної процедури участі країн, які не є членами ЄС. Це дозволило Україні у 2015 р. створити з Угорщиною перше у Європі ЄОТС за участю країни – не члена ЄС. Для спрощення процесу об’єднання зацікавлених учасників у межах ЄОТС розроблена детальна процедура створення та реєстрації таких об’єднань, що складається з чотирьох фаз: підготовчої, технічної, адміністративної та операційної. Наведено рекомендації щодо внесення необхідних змін до національного законодавства, зокрема до Закону України «Про транскордонне співробітництво», а також щодо прийняття необхідного нормативного документа щодо ЄОТС за аналогією з країнами-членами ЄС. Також наголошується на необхідності проведення широкої інформаційної кампанії щодо можливостей та переваг ЄОТС для України та завершення адміністративно-територіальної реформи, оскільки для ефективної участі в таких об’єднаннях місцевим органам влади необхідні якнайширші повноваження.
Проаналізовано чинне правове забезпечення співробітництва територіальних громад України в транскордонному просторі. Розкрито напрями здійснення транскордонного співробітництво в межах єврорегіону шляхом укладання угод про транскордонне співробітництво в окремих сферах, шляхом встановлення та розвитку взаємовигідних контактів між ними, обираючи нові його форми. Обґрунтовано поглиблення транскордонного співробітництва шляхом розробки та реалізації спільних ініціатив, заходів, проектів, програм і стратегій в окремих сферах, що передбачає координацію співробітництва та акумулювання ними на визначений період ресурсів для спільного здійснення відповідних заходів. Запропоновано законодавчо визначити транскордонне об’єднання як добровільне об’єднання суб’єктів та / або учасників транскордонного співробітництва України та сусідніх держав, передбачене угодою про транскордонне співробітництво.
Досліджено можливості використання напрацювань просторової економіки для удосконалення вибору оптимальної технології виробництва продукції. Доведено, що не лише вибір технології залежить від місця, але і вибір місця залежить від технології. Запропоновано алгоритм вибору оптимальної системи технологій виробництва вибраного виду продукції у межах відповідного просторового аналізу. Зроблено висновок, що при обґрунтуванні вибору оптимальної системи технологій виробництва вибраного виду продукції у межах відповідного простору аналізу слід спочатку вибрати оптимальну технологію для кожного можливого місця виробництва, а потім оцінити, чи варто у цих місцях виробляти цю продукцію. Таким чином, вибір ефективних можливих місць виробництва одночасно стане вибором ефективних технологій. Саме такий шлях гарантує правильне обґрунтування оптимальних систем технологій і саме це є важливим внеском теорії просторової економіки в теорію ефективності капіталу. Подальші дослідження у сфері порівняння технологій є перспективними за напрямом аналізу місця (частини простору) як незамінної складової технології.
просторова організація економіки, просторова економіка, технологія, розміщення підприємств, конкуренція місць, конкуренція технологій
За допомогою квартальних даних для 2000-2016 рр. оцінено засадничі функціональні залежності українсько-російської торгівлі та її вплив на зростання ВВП в Україні. Попит на імпорт з Росії не залежить від динаміки доходу в Україні, але зростає в разі збільшення українського експорту до Росії та здешевлення енергоносіїв. Збільшенню українського експорту до Росії сприяє економічне зростання в обох країнах, а також подорожчання сирої нафти. Зростання українського ВВП стимулюється експортом до Росії, але російський імпорт має негативний вплив. Девальвація гривні погіршує динаміку доходу в Україні та зменшує імпорт з Росії, тоді як немає очікуваного збільшення експорту. Вступ України до СОТ позначився збільшенням імпорту з Росії, тоді як після вступу Росії до СОТ обсяги українського експорту до цієї країни зменшилися.
Україна, Росія, зовнішня торгівля, економічне зростання
Обґрунтовано сутність поняття «податкового навантаження» та оцінено його вплив на вітчизняну економіку. Встановлено, що державна податкова політика в Україні здебільшого зорієнтована на максимальне застосування фіскальної функції. Недосконале податкове законодавство не забезпечує сприятливих умов для функціонування підприємств регіонів і створює надмірний податковий тягар на них. Сформульовано авторську інтерпретацію терміна «податкове навантаження». Розглянуто рівень податкового навантаження та його значення для окремих податків на мікрорівні (підприємствах регіонів). Виокремлено локальні (мікро- та макроекономічні) заходи оптимізації. Узагальнено дані податкового навантаження підприємств європейських країн у вигляді ставок податків, а також основні напрями податкового планування на підставі зарубіжного досвіду. Запропоновано основні напрями управління податковим навантаженням в Україні в контексті подальших перспектив розвитку та європейської інтеграції.
Підкреслено особливості видавничої діяльності (видавничої справи) та її значення в житті суспільства і держави. Наголошено на необхідності виділення видавничої діяльності в окремий блок у складі видавничої справи та розроблення самостійних заходів з управління нею. Проаналізовано результати видавничої діяльності за три роки в розрізі окремих областей України. Встановлено, що на сьогодні в усіх областях має місце значне зниження щорічних темпів видавничої діяльності як за кількістю назв, так і за їх тиражами. Наголошено на необхідності удосконалення управління видавничою діяльністю на основі висновків з аналізу. Проведено дослідження сучасного стану системи управління видавничою діяльністю на рівні регіону. Вказано на деякі недоліки наявних програм і планів управління видавничою справою на рівні областей і міст. Підкреслено доцільність розроблення заходів для вдосконалення управління в блоці «авторське середовище-видавництво (видавнича організація)». Запропоновано основні напрями вдосконалення управління видавничою діяльністю на регіональному рівні. Визначено, що перспективою подальших розвідок у досліджуваному напрямі є вибудовування ефективної системи регіонального управління видавничою справою загалом.
видавнича діяльність, видавнича справа, регіон, видавнича продукція, аналіз, управління
Систематизовано теоретичні та методологічні засади дослідження просторової організації підприємницької діяльності, а саме: розглянуто концептуальні підходи до вивчення таких понять, як «територіальна організація» та «просторова організація» економіки, суспільства, господарської та підприємницької діяльності; визначено трансформацію понятійно-термінологічної системи просторової організації суспільного життя. Узагальнено пріоритетні напрями обґрунтування дієвих організаційно-інституційних та економічних механізмів (засобів, інструментів) регулювання просторової організації підприємницької діяльності. Окреслено коло проблемних питань щодо подальшого вивчення процесу теоретичного й методологічного осмислення наукової системи, яка б описувала питання просторової організації та взаємодій, впливу процесів просторового розвитку на макро-, мікро- і глобальну економічну динаміку.
простір, територіальна організація економіки, просторова організація підприємницької діяльності, просторові форми організації бізнесу
УКР 
ENG
УДК 331.5:35.072.1; JEL E24, R12