Очікувані просторові соціально-економічні зміни відбуваються в результаті раціонального планування та підтримки розвитку на регіональному та місцевому рівнях. Тривимірна модель місцевого самоврядування створює можливості для залучення громади до раціонального планування та менеджменту місцевих ресурсів, а також використання факторів виробництва. Це сприяє соціально-економічному розвитку та покращенню якості життя населення. Метою статті є визначення ролі та функціональної структури органів місцевого самоврядування у процесах формування регіональної та місцевої політики для забезпечення економічного зростання при дотриманні стандартів захисту навколишнього середовища. У статті наведено методичні підходи до трактування поняття «місцевий розвиток» і виміри, у яких доцільно це поняття вивчати, а саме соціально-культурний, природоохоронний та інфратехнічний. Авторами наводяться показники ефективності місцевого розвитку, що включають зростання зайнятості та рівня життя, технологічний розвиток та інновації, реструктуризацію економічної діяльності, розвиток соціальної та технічної інфраструктури тощо. Проаналізовано фактори місцевого розвитку з позиції традиційного та більш сучасного підходу. Особлива увага у статті звертається на напрями активізації соціально-економічного зростання Підкарпатського воєводства в контексті місцевого розвитку. Зокрема, зазначається, що політика місцевого та соціального розвитку має бути зорієнтована на забезпечення відносного балансу між соціальними потребами, функціями та простором менеджменту, усунення протиріч і конфліктів між суб’єктами економічної діяльності, оптимальне використання ресурсів громади та постійний моніторинг середовища громади для пошуку можливостей та уникнення загроз її розвитку. Зроблено висновки про те, що соціально-економічне зростання Підкарпатського воєводства є результатом ефективного функціонування місцевого самоврядування на всіх рівнях, ефективної економічної політики, використання власних ресурсів і фондів ЄС та іноземного капіталу. 

регіон, регіональна та місцева політика, місцеве самоврядування, економічний потенціал 

Наведено значні зміни у територіальній структурі польського сільськогосподарського сектору після 1989 р., які відбулися завдяки переходу до правил ринкової економіки та переорієнтації управлінців на максимізацію прибутку. Основні напрями змін аграрної структури відбувалися у два етапи: у 1989-1993 рр. під час адаптації сільського господарства до правил ринкової економіки, а другий етап зміни відбувся в 1994-2002 рр. і був пов’язаний з поглинанням сільськогосподарських активів колишнього державного сектору державним казначейським агентством сільськогосподарської власності, а також окремими особами. Застосовані дії тодішніх урядів ініціювали реструктуризацію та модернізацію польського сільського господарства, а ініційована передача земель – повністю контрольована державою – передачу до індивідуальних господарств, мінімізуючи участь державного сектору на загальній площі земель, що використовуються в сільському господарстві. Результатом цих змін стало те, що частка домогосподарств, яким належало від 2 до 5 гектарів, значно збільшилась за рахунок купівлі або лізингу нових земель, а ефективність сільського господарства зросла. 

аграрна структура, ринкова економіка, реструктуризація, фермерські господарства, державний сектор, трансформація