Розглянуто процес генетико-еволюційної трансформації інституційної матриці регіонів України. Виявлено причини консервації неефективних регіональних інститутів. На основі кліометричного аналізу розвинуто положення інституціональної теорії щодо залежності векторів інституційної трансформації від попереднього шляху інституційного розвитку. Окреслено подальшу траєкторію розвитку інституційного середовища вітчизняних регіонів та перспективу збільшення масштабів інституційного «розриву» між регіонами України та ЄС. Обґрунтовано необхідність використання адаптивно-прагматичної моделі регіональної інституційної політики в процесі інституціоналізації норм та правил поведінки економічних суб’єктів в умовах євроінтеграції. 

інституціоналізація, інституційна матриця, регіональні інститути