Розкрито існуючі методичні підходи до оцінювання рівня економічної безпеки банків та обґрунтовано потребу в їх удосконаленні. Запропоновано авторську методику визначення рівня економічної безпеки банків України на мікрорівні, яка ґрунтується на ресурсоорієнтованому підході та ключових показниках-індикаторах, таких як: ступінь залежності від акціонерів, мультиплікатор капіталу, рівень фондування, рівень стабільності депозитів, рівень кредитної активності, рівень резервування, прибутковість активів, рівень проблемності кредитного портфеля. Розрахункові значення показників економічної безпеки та їх оцінка в балах дозволили здійснити групування установ за рівнем економічної безпеки й визначити позиціювання банків залежно від форм власності. Обґрунтовано, що рівень економічної безпеки банку може бути високим, задовільним, низьким та критичним. Апробація цієї методики здійснена у всіх платоспроможних банках України, які функціонували у 2015 р. та 2019 р. На основі групування установ за рівнем економічної безпеки ідентифіковано загрози та небезпеки, які супроводжували діяльність банків у розрізі державних, іноземних банківських груп та з приватним капіталом. Запропоновано використання цього методичного інструментарію для зміцнення ринкових позицій та підвищення безпеки функціонування банків України. 

банки, економічна безпека, загрози, ризики, небезпеки, бальна оцінка 

Розкрито значення транскордонного співробітництва у соціально-економічному розвитку прикордонних регіонів та обґрунтовано потребу розроблення його стратегічних напрямів. Визначено, що стратегія транскордонного співробітництва має бути одним з розділів державної регіональної та політики прикордонних територіальних утворень, містити основні операційні й тематичні цілі, охоплювати механізм фінансування та характеристику інструментів його забезпечення. Запропоновано авторський підхід до визначення основних етапів процесу формування стратегії транскордонної співпраці на регіональному рівні, розкрито їх зміст, функціональні характеристики та основні засади реалізації. Відзначено, що в практиці формування стратегії транскордонного співробітництва пріоритетне місце займає процедура обґрунтування обсягів і джерел фінансового забезпечення й вибір інструментів фінансування. Акцентовано, що стратегія транскордонного співробітництва, незалежно від ієрархічності її формування, має чітко визначати загальні довгострокові пріоритети співпраці в межах їх конкретизації, часового й фінансового виміру, гнучкості та несуперечливості, а стратегічні цілі мають відображати основні європейські цінності та сприяти конвергенції регіонів країн по обидва боки кордонів, досягненню довгострокових пріоритетів, конкурентних переваг і реалізації тематичних цілей їх розвитку. 

стратегія транскордонного співробітництва, тематичні цілі, фінансове забезпечення, політика регіонального розвитку, суб’єкти та учасники транскордонної співпраці