Здійснено спробу розбудови методології досліджень якості людського потенціалу регіону. Теоретичним базисом для цього є основні положення соціальної, регіональної економіки, а також теорія споживання та енергетична парадигма. Вказано, що якість людського потенціалу як набір ознак незадіяного запасу людських ресурсів має вивчатись за використання системного і структурного підходів. Підкреслено, що геоструктурний підхід до дослідження якості людського потенціалу регіону обумовлює потребу розгляду цієї категорії у системній включеності у середовище її формування. Вказано, що усі цикли розвитку людини супроводжуються енергообмінними процесами. У прикладному плані доведено значення збалансованого харчування у формуванні здоров’я як однієї з основних складових якості людського потенціалу регіону. У поняття енергетичної збалансованості харчування включено не тільки його склад у розрізі поживних речовин та інших компонентів, але й відповідність раціону способові життя людини, її активності, характеру та змісту праці. Встановлено, що раціон харчування населення України з погляду його енергетичної збалансованості не відповідає потребам організму людини щодо забезпечення здоров’я, відновлення працездатності, фізичної активності, праці і потребує комплексного регулювання з урахуванням регіональних особливостей. 

якість людського потенціалу регіону, енергетична парадигма, теорія споживання, особистісний підхід, діяльнісний підхід, енергообмін, енергетичне наповнення раціону харчування, збалансоване харчування 

Розкрито значення соціального партнерства у забезпечені гідної праці на основі обґрунтування переваг діалогу для всіх сторін трудових відносин. Запропоновано та проаналізовано показники, що свідчать про дефіцит гідної праці в Україні, унаслідок чого спостерігається не лише зниження рівня зайнятості населення, але й втрата трудового потенціалу. Визначено роль соціального партнерства у подоланні кризової ситуації у сфері праці та досліджено представлення сторін трудових відносин у регіональному розрізі. Отримано висновки про недостатність розбудови інституцій роботодавців, що зумовлено їх низькою мотивацією до партнерських трудових відносин, і низьку якість діяльності профспілкових організацій. Підсумовано потребу у подальшій розбудові соціального партнерства в Україні не лише в кількісному, але й якісному контексті. Запропоновано інструменти поширення гідної праці та систематизовано переваги її забезпечення для сторін соціального діалогу. 

соціальне партнерство, гідна праця, сторони соціального діалогу, профспілки, об’єднання організацій роботодавців