Стаття присвячена дослідженню актуальних питань розвитку сучасної системи освіти в Україні. Процес визначення та обґрунтування стратегічних перспектив розвитку системи управління персоналом у закладах освіти України є складним організаційно, оскільки потребує комплексного аналізу сучасних тенденцій і різних чинників впливу. Для обґрунтування стратегічних перспектив розвитку системи управління персоналу в закладах освіти України розроблено комплексну методику дослідження. Методика визначення стратегічних перспектив розвитку системи управління персоналу в закладах освіти України передбачає виконання системи важливих завдань у межах чотирьох основних етапів. До цих етапів належать: 1) кількісний аналіз сучасних тенденцій становлення закладів освіти різних типів; 2) порівняльний аналіз якісних характеристик становлення закладів освіти різних типів; 3) стратегічний аналіз тенденцій розвитку закладів освіти України за методикою Бостонської консалтингової групи; 4) визначення стратегічних перспектив розвитку різних закладів освіти України. За результатами кількісного аналізу тенденцій розвитку закладів освіти встановлено, що впродовж останніх 10 років спостерігаються неоднозначні тенденції, зокрема щодо зменшення кількості навчальних закладів та попиту на освітні послуги більшості навчальних закладів. Порівняльний аналіз якісних характеристик становлення закладів освіти різних типів показав, що кожен з наведених типів закладів освіти має свої сильні та слабкі сторони, свої переваги та недоліки функціонування. Результати проведеного стратегічного аналізу ринку закладів освіти в Україні на основі матриці Бостонської консалтингової групи дав змогу розподілити всі державні та приватні навчальні заклади на чотири групи: «Собаки», «Проблемні діти», «Зірки» та «Дійні корови». За результатами дослідження обґрунтовано стратегічні напрями та пріоритети удосконалення та розвитку системи управління персоналом у закладах освіти України на сучасному етапі. 

стратегія, управління персоналом, система менеджменту, навчальні заклади, системи освіти 

Розвиток сучасного ресторанного бізнесу значною мірою залежить від пристосування підприємств до нових умов господарювання у ринкових умовах. Цей процес передбачає підвищення конкурентоспроможності ресторанів, забезпечення створення конкурентних переваг в умовах нестабільності ринку. Проаналізовано роль стратегічної поведінки керівників підприємств ресторанного бізнесу у нарощуванні конкурентних переваг та підвищенні рівня рентабельності підприємства. Розглянуто та обґрунтовано критерії, які ставляться до розроблення візії та місії підприємства. Сформовано варіант візії та місії для ресторану відповідно до наведених критеріїв. Розроблено типову стратегію підвищення конкурентоспроможності підприємств ресторанного бізнесу. Ця стратегія включає чотири основні стратегічні напрями: виробництво, маркетинг, персонал і технології. У межах кожного напряму сформовані тактичні цілі підвищення конкурентоспроможності. Напрям виробництва передбачає реалізацію таких цілей: оновлення основного меню, розроблення сезонних страв і напоїв, заміну імпортної сировини локальною, надання кейтерингових послуг, розвиток безвідходного виробництва. У маркетингу виділено такі цілі: розроблення офіційного сайту, просування в соцмережах, створення закритого клубу, проведення тематичних вечірок, розроблення подарункових сертифікатів, розроблення QR-кодів у меню. Напрям персоналу передбачає реалізацію таких цілей: розроблення ефективної системи мотивації, впровадження системи KPI, організацію тренінгів для працівників і майстер-класів від партнерів. Серед технологій виокремлено такі тактичні цілі: впровадження технології «друк на каві», мобільний офіціант і використання креативних ІТ-технологій. 

стратегія, стратегічне управління, конкурентоспроможність, місія, дерево цілей, підприємство ресторанного бізнесу, ресторан