Стаття присвячена дослідженню актуальних питань розвитку сучасної системи освіти в Україні. Процес визначення та обґрунтування стратегічних перспектив розвитку системи управління персоналом у закладах освіти України є складним організаційно, оскільки потребує комплексного аналізу сучасних тенденцій і різних чинників впливу. Для обґрунтування стратегічних перспектив розвитку системи управління персоналу в закладах освіти України розроблено комплексну методику дослідження. Методика визначення стратегічних перспектив розвитку системи управління персоналу в закладах освіти України передбачає виконання системи важливих завдань у межах чотирьох основних етапів. До цих етапів належать: 1) кількісний аналіз сучасних тенденцій становлення закладів освіти різних типів; 2) порівняльний аналіз якісних характеристик становлення закладів освіти різних типів; 3) стратегічний аналіз тенденцій розвитку закладів освіти України за методикою Бостонської консалтингової групи; 4) визначення стратегічних перспектив розвитку різних закладів освіти України. За результатами кількісного аналізу тенденцій розвитку закладів освіти встановлено, що впродовж останніх 10 років спостерігаються неоднозначні тенденції, зокрема щодо зменшення кількості навчальних закладів та попиту на освітні послуги більшості навчальних закладів. Порівняльний аналіз якісних характеристик становлення закладів освіти різних типів показав, що кожен з наведених типів закладів освіти має свої сильні та слабкі сторони, свої переваги та недоліки функціонування. Результати проведеного стратегічного аналізу ринку закладів освіти в Україні на основі матриці Бостонської консалтингової групи дав змогу розподілити всі державні та приватні навчальні заклади на чотири групи: «Собаки», «Проблемні діти», «Зірки» та «Дійні корови». За результатами дослідження обґрунтовано стратегічні напрями та пріоритети удосконалення та розвитку системи управління персоналом у закладах освіти України на сучасному етапі. 

стратегія, управління персоналом, система менеджменту, навчальні заклади, системи освіти 

Розвинуто теоретико-прикладні засади формування і реалізації публічної політики забезпечення конкурентоспроможності закладів освіти. Визначення особливостей впровадження принципу публічності в державно-управлінські процеси дало змогу обґрунтувати важливість залучення закладів освіти до системних взаємодій з інститутами влади. Вказано на особливу роль закладів освіти для розвитку громад і можливості їх співпраці з органами місцевого самоврядування. Визначено інші виміри та можливості взаємодій закладів освіти з інститутами бізнесу, науки, соціальної інфраструктури, громадськості й населення. Запропоновано матрицю пріоритетів взаємодій, що актуальні для закладів освіти України. З-поміж найбільш затребуваних пріоритетів зазначено про переваги утворення мультифункціональних освітніх центрів. Вказано на важливість громадської та медійної активності закладів освіти, інтеграції стратегування розвитку закладу освіти та громади. 

заклади освіти, конкурентоспроможність, публічна політика, децентралізація, воєнний стан 

Розвиток сучасного ресторанного бізнесу значною мірою залежить від пристосування підприємств до нових умов господарювання у ринкових умовах. Цей процес передбачає підвищення конкурентоспроможності ресторанів, забезпечення створення конкурентних переваг в умовах нестабільності ринку. Проаналізовано роль стратегічної поведінки керівників підприємств ресторанного бізнесу у нарощуванні конкурентних переваг та підвищенні рівня рентабельності підприємства. Розглянуто та обґрунтовано критерії, які ставляться до розроблення візії та місії підприємства. Сформовано варіант візії та місії для ресторану відповідно до наведених критеріїв. Розроблено типову стратегію підвищення конкурентоспроможності підприємств ресторанного бізнесу. Ця стратегія включає чотири основні стратегічні напрями: виробництво, маркетинг, персонал і технології. У межах кожного напряму сформовані тактичні цілі підвищення конкурентоспроможності. Напрям виробництва передбачає реалізацію таких цілей: оновлення основного меню, розроблення сезонних страв і напоїв, заміну імпортної сировини локальною, надання кейтерингових послуг, розвиток безвідходного виробництва. У маркетингу виділено такі цілі: розроблення офіційного сайту, просування в соцмережах, створення закритого клубу, проведення тематичних вечірок, розроблення подарункових сертифікатів, розроблення QR-кодів у меню. Напрям персоналу передбачає реалізацію таких цілей: розроблення ефективної системи мотивації, впровадження системи KPI, організацію тренінгів для працівників і майстер-класів від партнерів. Серед технологій виокремлено такі тактичні цілі: впровадження технології «друк на каві», мобільний офіціант і використання креативних ІТ-технологій. 

стратегія, стратегічне управління, конкурентоспроможність, місія, дерево цілей, підприємство ресторанного бізнесу, ресторан 

У статті наведено класифікацію інструментів державної стимуляційної політики розвитку ринку біопалива, завданням якої є створення умов економічної, екологічної й соціальної зацікавленості учасників ринку біопалива на основі виконання передбачених вимог законодавства й запитів суспільства. Сформовано класифікацію інструментів державної стимуляційної політики щодо розвитку виробництва й споживання біопалива, виготовленого зі сталої біомаси, а саме нормативно-правові, економіко-правові (ринкові та фіскальні) та організаційно-інформаційні інструменти (кадрові та соціально-відповідальної взаємодії). Обґрунтовано, що нормативно-правові інструменти відіграють особливу роль, оскільки більшість з наведених складових запропонованої класифікації можливо реалізувати саме завдяки нормативно-правовому регулюванню. Запропоновано застосування інструментів соціально-відповідальної взаємодії, суть яких полягає у сукупності дій, які забезпечують соціально відповідальну поведінку держави, суб’єктів господарювання та споживачів біопалива для досягнення стратегічної мети щодо збільшення частки сталих видів біопалива в структурі ВДЕ й забезпечення енергетичної безпеки України. 

ринок біопалива, біоенергетика, державна стимуляційна політика, інструменти державної стимуляційної політики, інструменти соціально-відповідальної взаємодії, зацікавлені сторони, енергетична безпека, стратегія 

Розглянуто проблему оцінки ролі господарств населення у забезпеченні стратегічного розвитку аграрного сектора. Запропоновано методику оцінювання якісного рівня життя і праці домогосподарств, яка комплексно враховує найважливіші аспекти їх функціонування, а саме: зайнятість і дохідність населення, ресурсозабезпеченість і ресурсовикористання, соціальну забезпеченість сільської території. На основі експертного методу обґрунтовано вагові коефіцієнти розробленої методики, які визначають важливість кожного часткового фактора в загальній оцінці рівня функціонування господарств населення. Проведено перевірку достовірності та об’єктивності здійсненого експертного оцінювання. 

господарства населення, рівень життя і праці, методика, оцінювання, сільське господарство