Розглядається соціальний захист населення Польщі після 1989 р. на прикладі статистичних даних з Жешува. Упровадження ринкової економіки та відсутність відповідних дій у сфері політики доходів призвела до спонтанного процесу фінансової нерівності в суспільстві. Інститут соціального забезпечення – це установа польської соціальної політики, розроблена для окремих осіб і сімей, щоб впоратися з важкими життєвими ситуаціями, які вони не можуть подолати, використовуючи свої власні здібності, ресурси та можливості. Соціальне забезпечення надається і організовується адміністративними державними органами (міністерством, відповідальним за соціальне забезпечення, губернаторами провінцій) та місцевими органами (маршалами і мерами повітів (президентами міст) на муніципальному рівні. Ці органи виконують завдання соціальної допомоги у партнерстві з неурядовими організаціями та організаціями громадянського суспільства, католицькою церквою, іншими церквами, релігійними організаціями, фізичними та юридичними особами. Завданням соціальної допомоги є запобігання складних ситуацій у житті окремих осіб і сімей і допомога їм стати незалежними й інтегруватись у суспільство. На місцевому/регіональному рівнях системи соціальної допомоги не варто забувати про людей з обмеженими можливостями та про соціальні бар’єри, що виникають через тенденцію сучасного суспільства до оцінки людей відповідно до їх можливостей та навичок. З іншого боку, пропонується відступити від панацеї занадто «соціального» характеру польської системи соціальної політики та використання інтеграції тільки через роботу та ринкові механізми. 

соціальне забезпечення, соціальний захист, статистика Жешува, соціальні бар’єри