Проведено аналіз концептуальних підходів до управління: проблемно-орієнтоване управління, ресурс-орієнтоване управління, ціннісно-орієнтоване управління, актив-орієнтоване управління. Здійснено їх порівняння та проаналізовано можливість і доцільність їх застосування для управління територіальною громадою. Обґрунтовано необхідність застосування актив-орієнтованого управління територіальною громадою в умовах адміністративно-фінансової децентралізації. Охарактеризовано особливості актив-орієнтованого управління на рівні територіальної громади. Зазначено, що метою актив-орієнтованого управління є підвищення спроможності територіальних громад завдяки мобілізації власних ресурсів та перетворенню їх на активи розвитку громади. Здійснено ідентифікацію активів територіальної громади з групуванням їх на матеріальні та нематеріальні активи. Розроблено технологію управління активами територіальних громад з виділенням етапів управління, мети, суб’єктів та об’єктів управління, взаємозв’язків.
управління, територіальна громада, активи, актив-орієнтоване управління, спроможність
Досліджено принципи розвитку й особливості регулювання цифрової трансформації регіонів України. Доведено переваги цифровізації для суспільства й економіки загалом, оскільки користувачем цифрових послуг і продуктів є саме населення, яке має можливість отримувати швидкісний доступ до інтернету, інформації та бази знань, що робить життя більш комфортним і зручним, тобто таким, що відповідає реаліям сьогодення. Постійна консолідація влади й бізнесу для впровадження, підвищення якості цифровізації є сьогодні важливим завданням, вирішення якого забезпечить новий рівень конкурентоспроможності економіки. Досліджено основні принципи цифровізації на світовому й національному рівнях. Аналіз регіонального рівня розвитку цифровізації показав, що лідером серед всіх залишається Львівська область. Водночас процеси цифровізації розвиваються в Одеській, Харківський, Миколаївській областях.
цифровізація, цифрова економіка, принципи, державне регулювання, цифрова трансформація регіонів
Досліджуються особливості поширення тіньової економіки у сфері оптової та роздрібної торгівлі регіонів України. На основі використання методу збитковості підприємств виявлено характер та особливості тінізації торговельної сфери в різних регіонах України. Встановлено, що найбільш підвладними тіньовим процесам є торговельні підприємства у великих містах і прикордонних регіонах держави. Саме ці регіони відіграють основну роль у розвитку оптової та роздрібної торгівлі в Україні. Одночасно в структурі їх економіки торгівля займає більш вагоме значення, ніж в інших регіонах. Окреслено основні тенденції у зміні обсягу тіньової економіки в торговельній сфері України та її регіонів. Порівняно з 2013 р. у 2017 р. у більшості регіонів держави спостерігалося зменшення обсягів тіньових операцій у секторі підприємств оптової та роздрібної торгівлі. Водночас це супроводжувалося збільшенням кількості фізичних осіб-підприємців, які здійснюють торговельну діяльність. Це стало підставою для висновку про перетікання частини тіньового ринку оптової та роздрібної торгівлі в регіонах України у сектор фізичних осіб-підприємців. Саме такий спосіб ухиляння від сплати податків набув особливого поширення в Україні протягом останніх років. Як наслідок, обсяг тіньових операцій в оптовій та роздрібній торгівлі України сягнув близько 50%, коливаючись у різних регіонах від 35-40% до 60% і більше. Сформульовано пропозиції, спрямовані на детінізацію торговельної сфери, впровадження яких дозволить суттєво знизити обсяг тіньових операцій в оптовій та роздрібній торгівлі більшості регіонів України та підвищити на цій онові ефективність використання соціально-економічного потенціалу їх розвитку. Зазначені пропозиції передбачають впровадження інституційних змін, спрямованих на обмеження можливості торговельних мереж використовувати фізичних осіб-підприємців для ухиляння від сплати податків. Крім того, пропонується посилити вплив органів місцевого самоврядування на контроль за діяльністю господарюючих суб’єктів у сфері оптової та роздрібної торгівлі регіонів, зокрема завдяки зміні механізму справляння єдиного податку та податку на доходи фізичних осіб.
оптова та роздрібна торгівля, тіньові операції, детінізація, регіональний розвиток, економічний потенціал
Серед ключових завдань в умовах проведення реформи адміністративно-територіального устрою та фінансової децентралізації в Україні – зниження рівня просторових соціально-економічних диспропорцій розвитку територій та забезпечення повсюдності високої якості життєдіяльності населення та розвитку бізнес-середовища. Це ставить питання центро-периферійних взаємодій серед домінантних в умовах розвитку соціально-економічного простору країни, вимагає окреслення зон впливу центрів та особливостей активізації адаптуючої та стимулюючої ролей, які вони виконують як «полюси росту» та генератори інноваційних зрушень у територіальному розвитку. Досліджено наукові підходи до визначення парних категорій «центр-периферія». Аргументовано потребу виокремлення подвійної природи центро-периферійних взаємодій як явища – топологічної та метричної. Зроблено порівняння характеристик центру, напівпериферії та периферії, виявлено притаманні їм особливості. Визначено суть центро-периферійних взаємодій у регіоні як процесу безпосереднього або опосередкованого взаємного впливу центру та периферії в умовах просторової нерівності та соціально-економічної диференціації регіонального розвитку, який характеризується циклічною причинною залежністю сторін і результується зміною динаміки їх розвитку. Запропоновано типізацію центро-периферійних взаємодій у територіальному вимірі. Обґрунтовано потребу у дослідженні центро-периферійних взаємодій в регіоні в умовах адміністративно-фінансової децентралізації в Україні в контексті дослідження похідних за способом виникнення взаємодій.
центро-периферійні взаємодії, регіон, центр, периферія, соціально-економічна диференціація регіонального розвитку
Проаналізовано динаміку та структуру (за видами господарств) виробництва молочної сировини в Україні у регіональному розрізі. Проведено порівняльне оцінювання промислового виробництва молочних продуктів (за їх основними видами) на макро- та мезорівнях. Здійснено групування регіонів за масштабами виробництва сирого молока та продуктів його промислової переробки. Досліджено трансформацію товарної та географічної структур експортно-імпортних операцій з молочними продуктами в Україні. Визначено основні проблеми функціонування молокопереробного сегмента вітчизняної харчової промисловості та запропоновано низку механізмів, спрямованих на подальшу активізацію його розвитку. Окреслено базові напрями державної підтримки сільськогосподарських підприємств-виробників молочної сировини та промислових підприємств, які займаються виготовленням молочної продукції.
Визначається та ранжується потенціал розвитку кластерів туризму і рекреації в регіонах України. За результатами дослідження доведено, що визначення та класифікація потенціалу розвитку означених кластерів має орієнтуватися на залежність і пов’язаність його складових. Зведений результат дозволяє окреслити характер і напрями розвитку ядра розвитку кластера туризму та рекреації: розвиток штучних водних зон і водних об’єктів, розрахованих на всі вікові категорії відвідувачів; збереження лісових територій на основі їх захисту; роботи з виявлення територій, придатних для оголошення об’єктами природно-заповідного фонду; заходи, що стимулюватимуть зростання кількості місць у засобах розміщення.
потенціал розвитку, кластер туризму і рекреації, оцінювання унікальності
Розкрито зміст міграційної активності населення. Визначено ключові проблеми міграцій для населення Карпатського регіону. Їх розподілено за групами системного, управлінського, інтелектуально-трудового, демографічного, соціокультурного, інформаційного, політико-правового й безпекового характеру за напрямками міграції українців до Польщі, Угорщини, Румунії та Словаччини. Проаналізовано асиметричність транскордонного міграційного простору між Україною та сусідніми до Карпатського регіону європейськими країнами – Польщею та Угорщиною. Розкрито загрозливість активізації освітньої міграції з Карпатського регіону та процесів інтелектуалізації міграції. Запропоновано пріоритети регулювання міграції населення Карпатського регіону, зокрема щодо моніторингу рівня міграційної активності (потенційної, реальної), реалізації спеціальних державних програм першого робочого місця та регіональних програм стимулювання освітньої рееміграції, розвитку бізнесу й самозайнятості у прикордонних поселеннях як альтернативи «човникових» міграцій.
міграційна активність населення, регулювання міграції, асиметричність транскордонного міграційного простору, міграційна система, інтелектуалізація міграції, Карпатський регіон України
Проаналізовані наукові підходи до трактування поняття «земельно-ресурсний потенціал». Запропоновано дефініцію «земельно-ресурсний потенціал адміністративно-територіальної одиниці». Акцентовано, що з 01.07.2016 р. Держгеокадастр України не виконує повноваження щодо провадження статистичної звітності з кількісного обліку земель, чим зумовлюються ризики у сфері прозорого та раціонального їх використання. На основі земельно-статистичної звітності 2010-2016 рр. висвітлено специфіку та тенденції трансформації земельних ресурсів міст обласного значення Західного регіону України за основними видами цільового призначення. Визначено, що структурні трансформації земельного фонду в цих містах зумовлюються особливостями реалізації економічної діяльності, її диверсифікації та поліпшенням економічної активності на основі залучення капітальних інвестицій. Доведено існування істотних недоліків щодо дотримання термінів розроблення відповідної технічної документації з нормативної грошової оцінки та вчасності її затвердження органами місцевого самоврядування міст обласного значення Західного регіону. Аргументовано доцільність використання актуальних даних нормативної грошової оцінки земельних ділянок для ефективного вкладення інвестиційних ресурсів суб’єктами господарювання; диверсифікації малоефективної економічної діяльності. Запропоновано встановлення на законодавчому рівні уніфікованих вимог та адміністративних процедур.
земельні ресурси, трансформація земельно-ресурсного потенціалу, модернізація соціально-економічного середовища
Розглянуто рентні характеристики використання земельних ресурсів України. Проаналізовано основні показники, які ілюструють особливості рентного регулювання. Показано, що весь комплекс рентних показників можливо розподілити на прямі рентні індикатори та допоміжні характеристики, що дають змогу визначити зв’язок між рентою та поточними показниками розвитку. До складу прямих рентних індикаторів можна віднести фактичну, реальну (як платежі за спеціальне використання природних ресурсів) та потенційну ренту. Допоміжні характеристики – показники фінансової збалансованості (рента / вартість). Оцінено регіональні характеристики рентного інструментарію регулювання у сфері використання земельних ресурсів. Досліджено показники реальної та потенційної ренти землекористування, які свідчать, що є можливості зростання рентних платежів для регіонального рівня. Проведено групування регіонів за показниками концентрації. У перспективі регіони-лідери можуть стати платформою для посилення характеристик регулювання.
Розкрито існуючі методичні підходи до оцінювання рівня економічної безпеки банків та обґрунтовано потребу в їх удосконаленні. Запропоновано авторську методику визначення рівня економічної безпеки банків України на мікрорівні, яка ґрунтується на ресурсоорієнтованому підході та ключових показниках-індикаторах, таких як: ступінь залежності від акціонерів, мультиплікатор капіталу, рівень фондування, рівень стабільності депозитів, рівень кредитної активності, рівень резервування, прибутковість активів, рівень проблемності кредитного портфеля. Розрахункові значення показників економічної безпеки та їх оцінка в балах дозволили здійснити групування установ за рівнем економічної безпеки й визначити позиціювання банків залежно від форм власності. Обґрунтовано, що рівень економічної безпеки банку може бути високим, задовільним, низьким та критичним. Апробація цієї методики здійснена у всіх платоспроможних банках України, які функціонували у 2015 р. та 2019 р. На основі групування установ за рівнем економічної безпеки ідентифіковано загрози та небезпеки, які супроводжували діяльність банків у розрізі державних, іноземних банківських груп та з приватним капіталом. Запропоновано використання цього методичного інструментарію для зміцнення ринкових позицій та підвищення безпеки функціонування банків України.
Встановлено, що формування фінансово-інвестиційного забезпечення місцевого самоврядування безпосередньо впливає на спроможність територіальної громади, яка повинна володіти фінансовими, матеріальними та іншими ресурсами в обсязі, достатньому для ефективної реалізації завдань та функцій місцевої влади, надання соціальних послуг населенню на рівні, передбаченому загальнодержавними стандартами. Обґрунтовано, що розширення повноважень органів місцевого самоврядування, наділення їх більшою самостійністю вимагають від останніх більшої відповідальності у сфері реалізації фінансово-інвестиційної політики на місцях, формування умов для здійснення економічної діяльності та розвитку ділової активності всіма суб’єктами господарювання, підтримання сприятливого інвестиційного клімату в регіоні. На основі аналізу наведених підходів щодо визначення суті термінів «фінансове забезпечення» та «інвестиційне забезпечення» в контексті особливостей діяльності органів місцевого самоврядування під поняттям «фінансово-інвестиційне забезпечення місцевого самоврядування» запропоновано розуміти його як сукупність можливостей та заходів щодо розподілу та використання фінансових ресурсів та ресурсів територій з метою створення умов, необхідних для ефективного функціонування органів місцевого самоврядування та реалізації їхніх повноважень.
місцеве самоврядування, реформи, територіальні громади, фінансово-інвестиційне забезпечення, фінансові ресурси
Економіка та управління національним господарством
Системна криза банківського сектору та кредитної компоненти фінансової безпеки, нестабільний валютний курс, нерозвинуті парабанківський фінансовий сектор і фондовий ринок, зростання обсягів боргових зобов’язань України, низький рівень фінансово-економічної ефективності суб’єктів реального сектору економіки є екзистенційними передумовами для формування та реалізації державної політики зміцнення фінансової безпеки України шляхом протидії ухиленню від сплати податків із використанням офшорних зон. Обґрунтовано стратегічні пріоритети державної політики зміцнення фінансової безпеки держави та їх узгодження з політикою протидії ухиленню від сплати податків з використанням офшорних зон. Ідентифіковано чотири структурні зміни (зрушення), що мають відбутися у визначеному напрямі, з яких пріоритетною є зміцнення бюджетної компоненти фінансової безпеки країни. Надалі слід забезпечити акумулювання в країні капіталу, який буде використовуватися в банківській та парабанківській фінансових системах. Третім напрямом державної політики у сфері протидії ухиленню від сплати податків з використанням офшорних юрисдикцій визначено покращення боргової безпеки держави. Четвертий напрям державної політики вбачається у зміцненні фінансової безпеки держави засобом посилення фінансової безпеки суб’єктів реального сектору економіки. Метою державної політики зміцнення фінансової безпеки визначено зміцнення фінансової безпеки України шляхом протидії ухиленню від сплати податків з використанням офшорних юрисдикцій. Авторами обґрунтовано напрями посилення фінансової безпеки країни як складові мети державної політики, які узгоджені з відповідними стратегічними завданнями. На основі авторської моделі державної політики визначено стратегічні пріоритети державної політики деофшоризації економіки України шляхом протидії ухиленню від сплати податків з використанням офшорних юрисдикцій.
фінансова безпеки держави, стратегічні пріоритети, офшорні юрисдикції, ухилення від сплати податків
Розкрито зміст економічного категоріального апарату сутності поняття «інститути» та «інституції». Визначено структурно-інституційний концепт функціонування внутрішнього ринку споживчих товарів. Побудовано структурно-інституційну модель внутрішнього ринку споживчих товарів і визначено її екзогенне та ендогенне середовище. Встановлено, що така модель може реалізовуватися, застосовуючи такий інституційний елемент, як механізми функціонування ринку, що є важелем впливу на економічних агентів (учасників ринку). Запропоновано композицію формування та розвитку структурно-інституційних зв’язків між суб’єктами внутрішнього ринку споживчих товарів. Встановлено, що структурно-інституційний вимір функціонування ринку споживчих товарів показує значимість використання комплексного підходу до його розвитку, роблячи акценти на взаємозв’язку всіх інституційних компонентів, що мають можливість забезпечувати нормальну діяльність ринку у внутрішньому середовищі.
Обґрунтовано актуальність забезпечення технологічної конкурентоспроможності національної економіки на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України. Зроблені принципові припущення, які слід враховувати у стратегуванні державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки. Визначені принципи державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки України. Визначено мету державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності вітчизняної економіки як зміцнення зовнішньої та внутрішньої технологічної конкурентоспроможності засобами розвитку внутрішньої конкуренції та зміцнення конкурентоспроможності виробництва на засадах передових технологічних інновацій та інформаційних технологій, системної підтримки елементів інноваційної інфраструктури, формування та реалізації інтелектуально-кадрового потенціалу технологічного розвитку економіки. Показано, що сучасна політика забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки України формується в умовах викликів глобальної конкуренції, принциповими особливостями, яких є вплив глобальних криз та фінансово-економічної нестабільності; нарощення зовнішньої експансії завдяки процесам глобалізації, розвитку інформаційної економіки; тиск боргових зобов’язань країни; зростання імпортозалежності; висока зовнішня трудова міграційна активність; дестабілізація економічного розвитку через військовий конфлікт і гібридні атаки; критичні диспропорції регіонального розвитку. Визначені стратегічні пріоритети державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки України: активізація технологічного розвитку економіки, зростання загального рівня інноваційної активності, формування конкурентного ринку інтелектуальної власності, розвиток інфраструктури підтримки технологічних інновацій, покращення ресурсної забезпеченості інноваційної діяльності, покращення параметрів конкуренції та ведення бізнесу.
Розвиток сучасного ресторанного бізнесу значною мірою залежить від пристосування підприємств до нових умов господарювання у ринкових умовах. Цей процес передбачає підвищення конкурентоспроможності ресторанів, забезпечення створення конкурентних переваг в умовах нестабільності ринку. Проаналізовано роль стратегічної поведінки керівників підприємств ресторанного бізнесу у нарощуванні конкурентних переваг та підвищенні рівня рентабельності підприємства. Розглянуто та обґрунтовано критерії, які ставляться до розроблення візії та місії підприємства. Сформовано варіант візії та місії для ресторану відповідно до наведених критеріїв. Розроблено типову стратегію підвищення конкурентоспроможності підприємств ресторанного бізнесу. Ця стратегія включає чотири основні стратегічні напрями: виробництво, маркетинг, персонал і технології. У межах кожного напряму сформовані тактичні цілі підвищення конкурентоспроможності. Напрям виробництва передбачає реалізацію таких цілей: оновлення основного меню, розроблення сезонних страв і напоїв, заміну імпортної сировини локальною, надання кейтерингових послуг, розвиток безвідходного виробництва. У маркетингу виділено такі цілі: розроблення офіційного сайту, просування в соцмережах, створення закритого клубу, проведення тематичних вечірок, розроблення подарункових сертифікатів, розроблення QR-кодів у меню. Напрям персоналу передбачає реалізацію таких цілей: розроблення ефективної системи мотивації, впровадження системи KPI, організацію тренінгів для працівників і майстер-класів від партнерів. Серед технологій виокремлено такі тактичні цілі: впровадження технології «друк на каві», мобільний офіціант і використання креативних ІТ-технологій.
стратегія, стратегічне управління, конкурентоспроможність, місія, дерево цілей, підприємство ресторанного бізнесу, ресторан
Проведено дослідження інвестиційної діяльності туристичної сфери та готельно-ресторанного бізнесу. Охарактеризовано наявність низки міжгалузевих зв’язків у сфері туризму та готельно-ресторанній справі. Виділено переваги інвестиційної діяльності в досліджуваній сфері як для економіки країни, так і для самого інвестора. Розкрито процес планування інвестиційної діяльності із забезпечення підприємства необхідними інвестиційними ресурсами для підвищення ефективності його інвестиційної діяльності у майбутньому. Здійснено комплексний аналіз поняття інвестиційних ризиків. Проведено класифікацію ризиків інвестиційної діяльності у сфері туризму та готельно-ресторанного бізнесу. Визначено вплив інвестиційних ризиків на розвиток сфери туризму та готельно-ресторанного бізнесу.
Досліджено науково-методичний інструментарій забезпечення механізму управління економічною безпекою туристичного підприємства як сукупність методів, інструментаріїв, конкретних заходів, спрямованих на забезпечення високого рівня економічної безпеки туристичного підприємства. Проаналізовано особливості управління туристичним підприємством та економічною безпекою. Визначено основні критерії оцінювання надійності та ефективності економічної безпеки туристичного підприємства. Окреслено основні завдання забезпечення економічної безпеки туристичного підприємства. Запропоновано можливі практичні методи організації управління ризиками для реалізації прийнятих рішень. Доведено, що комплексність управління економічною безпекою туристичного підприємства, забезпеченість достатньої ефективної системи виявлення та усунення загроз забезпечуються створенням управління системою економічної безпеки туристичного підприємства, всіх його функціональних складових.
безпека, загроза, економічна безпека, система економічної безпеки, система національної безпеки, управління економічною безпекою підприємства
Розглядається методика оцінювання енергетичного потенціалу продуктів, відходів і залишків сільського господарства (рослинництва і тваринництва). Досліджено, що біоенергетичний потенціал сільського господарства залежить від географічного поширення та варіюється у кожному регіоні України. Тому, розробляючи механізм стимулювання розвитку біоенергетичного напряму, необхідно брати до увагу нерівномірність розподілу потенційних ресурсів. Визначено загальний енергетичний потенціал сільського господарства, показано його структуру. Також зроблено аналіз у розрізі областей та визначено економічну оцінку можливого використання наявного потенціалу.
біоенергетика, біомаса, енергетичний потенціал, відновлювальні енергетичні ресурси, сільське господарство
Здійснено оцінювання ефективності фінансування заходів стимулювання регіональної політики зі структурних фондів ЄС та результативності фінансування пріоритетних напрямів національних і регіональних стратегій smart-спеціалізації протягом програмного періоду 2014-2020 рр. Емпірично перевірено та доведено чотири гіпотези щодо існування тісного взаємозв’язку між обсягами, напрямами інвестування та результатами їх використання. Встановлено диференціацію між країнами-членами ЄС як у розподілі, так і в ефективності застосування вкладених коштів, де найвищу ефективність демонстрували високорозвинені держави Європи. Окреслено закономірності щодо прогресу у результативності залучених інвестицій серед держав і регіонів Центрально-Східної Європи. Зроблено висновки про раціональність обраних пріоритетних напрямів стратегій smart-спеціалізації, високу їх конвергенційну здатність і спроможність формування транснаціональної співпраці, досягнення синергії для підвищення рівня конкурентоспроможності продукції та послуг у сфері охорони здоров’я, збереження довкілля, високотехнологічного аграрного виробництва.
УКР 
ENG
УДК 336.764.1:352/354:005; JEL R50, H70, O18