Регіональна економіка -- 2024 рік, №4(114)

Досліджено стратегічні пріоритети управління просторовим відновленням і розвитком громад і регіонів України в умовах євроінтеграції. Наголошено на викликах, що виникають у процесі адаптації до європейських стандартів, зокрема щодо впровадження політики згуртованості ЄС, просторового планування та управління фінансовими ресурсами. Проведено критичний аналіз ролі Генеральної схеми планування території України як ключового інструменту гармонізації просторового розвитку. Підкреслено необхідність зміцнення адміністративної спроможності органів влади на центральному, регіональному та місцевому рівнях. Розглянуто практичні аспекти створення ефективної системи просторового управління, що враховує особливості постраждалих територій та наявні регіональні диспропорції. Окремо зроблено акцент на міжнародному територіальному співробітництві та участі України в європейських програмах Interreg і макрорегіональній Стратегії Європейського Союзу для Дунайського регіону. Зроблено висновки щодо необхідності забезпечення прозорості фінансових механізмів, інтеграції європейських практик управління та розроблення програм просторового відновлення, орієнтованих на довгостроковий сталий розвиток громад і регіонів. 

публічне управління, просторове планування, просторовий розвиток, регіональний розвиток, територіальна громада, повоєнна відбудова, євроінтеграція 

Наголошується, що розвиток багаторівневого врядування (MLG) є одним з важливих напрямів європейської інтеграції України як кандидата на вступ до ЄС, тому важливими є дослідження щодо стратегічної цілі «Розбудова ефективного багаторівневого врядування», спрямованої на досягнення мети Державної стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки. Зазначається, що розвитку МLG у вітчизняних реаліях заважають перепони інституційного характеру, оскільки в Україні не реформовано систему публічного управління регіоном, а регіон так і не став повноцінним суб’єктом регіональної політики. Зважаючи на це, а також на перманентну екзистенційну загрозу з боку рф, перед українськими державотворцями стоїть завдання сформувати модель організації публічної влади на регіональному та субрегіональному рівнях, адекватну сучасним викликам і загрозам. Підкреслюється, що в її основу мають бути закладені принципи та механізми МLG, успішно апробовані під час проведення реформи децентралізації 2014-2020 рр. та в умовах самоорганізації українців у критичний період загрози державності – російсько-української війни. 

багаторівневе врядування, регіональна політика, державна стратегія регіонального розвитку, децентралізація, територіальна організація влади, регіон, субрегіон, місцеве самоврядування 

Розглянуто підходи до трактування поняття екологічної політики. Наведено дефініцію поняття «регіональна екологічна політика», а також визначено її об’єкт і суб’єкти. Запропоновано розглядати парадигму регіональної екологічної політики в контексті трьох послідовних етапів: формування – втілення – розвиток. Акцентовано на складнощах розмежування суб’єктів (дійових осіб) у системі «державна – регіональна – місцева екологічна політика» та запропоновано здійснювати ідентифікацію її суб’єктів через участь у формуванні, реалізації та розвитку того чи іншого рівня екологічної політики. Пропонується відносити природоохоронні та ресурсоощадні заходи до сфери того чи іншого виду екологічної політики: загальнодержавного значення (стосуються всієї держави або кількох її регіонів; фінансуються з державного бюджету, міжнародної технічної допомоги тощо); регіонального значення (стосуються всієї території регіону або кількох його адміністративно-територіальних одиниць; використовуються кошти регіональних природоохоронних фондів, обласних бюджетів та ін.); місцевого значення (стосуються території однієї адміністративно-територіальної одиниці; використовуються кошти природоохоронних фондів сільських, селищних, міських рад, відповідні місцеві бюджети, кошти підприємств і організацій тощо). 

регіональна екологічна політика, об’єкт, суб’єкти, парадигма, заходи, сучасна візія 

Визначено, що під час структурної перебудови економіки вугільних регіонів потрібно поєднувати інструменти регіональної, структурної, галузевої та кліматичної політик і застосовувати механізм справедливої трансформації як наскрізний, не враховуючи приналежність територій до функціональних типів. Окреслено вимоги до оновленої економічної структури вугільних територій з огляду на зобов’язання з декарбонізації економічної діяльності. Показано перспективу реалізації економічного потенціалу вугільних громад у контексті формування точок економічного зростання на базі крос-секторального неенергетичного використання вугілля на інноваційній основі. Розроблено рекомендації щодо розширення можливостей створення точок зростання економіки вугільних громад в умовах обмежень на використання власного економічного потенціалу: відхід від застосування виключно типових розробок щодо напрямів структурної трансформації економіки вугільних територій; підвищення ролі промисловості в економічній структурі вугільних регіонів після реструктуризації; синхронізація справедливої трансформації та формулювання ключових характеристик повоєнної моделі економічного розвитку України; створення фонду справедливої трансформації на підставі європейського досвіду фінансування заходів справедливої трансформації; оновлення нормативно-правових засад урегулювання проблем трансформації економіки вугільних регіонів. 

вугільні регіони, державна регіональна політика, функціональні типи територій, точки зростання, відновлення, справедлива трансформація 

Розглянуто взаємозв’язок між сталим будівництвом і місцевим економічним розвитком на деокупованих і постраждалих територіях України. Обґрунтовано важливість будівельної галузі для економічного відновлення регіонів, які зазнали значних руйнувань під час війни, на прикладі Київської області. Детально проаналізовано стан будівельної галузі до та після початку повномасштабного вторгнення, показано її роль як одного з ключових драйверів місцевого економічного розвитку. Представлено методичні рекомендації щодо оцінювання впливу будівництва на місцевий економічний розвиток за допомогою адаптованої матриці впливу, яка містить ключові соціально-економічні та галузеві показники. Проаналізовано підходи до визначення мультиплікативного ефекту будівництва через розрахунок мультиплікаторів доходів, податків і нерухомості. Зазначено, що, попри значний потенціал будівельної галузі в підтримці місцевих бюджетів і створенні робочих місць, її вплив на розвиток ринку нерухомості та загальне підвищення доходів населення є обмеженим. Розроблено пропозиції щодо подальшого розвитку політики відновлення, яка стимулювала би залучення інвестицій та посилювала участь місцевих органів влади та громадськості в повоєнній відбудові. 

стале будівництво, місцевий економічний розвиток, деокуповані території, будівельна галузь, мультиплікативний ефект, матриця впливу, відновлення 

Доведено, що формування інтегрованої системи мобільності як головної передумови підтримання та розвитку транспортних зв’язків і налагодження її ефективного функціонування на теренах Львівської агломерації є одним з основних пріоритетів для стимулювання її розвитку. Виокремлено проблемні аспекти функціонування та розвитку основних компонентів наявної системи мобільності територіальних громад Львівської агломерації. Запропоновано перелік спеціалізованих інструментів і заходів, які можуть посприяти вирішенню проблемних аспектів. Окреслено потенційні ризики та вигоди для окремих структурних компонентів системи мобільності агломерації в разі застосування запропонованих інструментів і реалізації запропонованих заходів. Розкрито специфіку реалізованих практичних кроків у напрямі вирішення виокремлених проблем за кожним з її компонентів і проаналізовано їхній вплив на розвиток системи мобільності Львівської агломерації. Установлено, що особливо важливим на шляху до раціонального планування системи мобільності агломерації є використання методології транспортного планування, системних досліджень мобільної поведінки мешканців і моніторингу актуальних параметрів транспортного руху, які мають стати основою для ефективного прогнозування мобільної поведінки мешканців населених пунктів агломерації та достовірного аналізу впливу інвестиційних проєктів і організаційно-управлінських рішень у сфері мобільності. 

інтегрована система мобільності, агломерація, транспортне планування, приміські автобусні перевезення, приміські залізничні перевезення, велосипедна інфраструктура, перехоплювальний паркінг 

Актуалізовано та конретизовано роль освіти як важливої складової інноваційного потенціалу розвитку економіки та суспільства. На основі системного підходу визначено та охарактеризовано тенденції розвитку системи освіти України в умовах російсько-української війни з позицій інноваційності та ролі у формуванні людського капіталу. Проаналізовано та узагальнено особливості пропонованих варіантів можливих напрямів підвищення ефективності формування та реалізації інноваційного потенціалу системи розвитку освіти та стратегічні завдання на період післявоєнної відбудови країни. 

освіта, тенденції, інноваційний потенціал, інноваційність, післявоєнна відбудова 

Установлено, що масштабні міграційні процеси в Україні призвели до критичного послаблення міграційної безпеки, що справляє негативний вплив на стійкість регіональних соціально-економічних систем. Наголошено, що домінантними ознаками зниження соціально-економічної резилентності регіонів є такі: зменшення демографічного та інтелектуально-кадрового потенціалів, «знелюднення» територій; посилення проблеми дефіциту спеціалізованих фахівців у всіх галузях економіки; розширення диспропорцій статево-вікової структури населення; збільшення фінансових асиметрій і бюджетних дисбалансів. Обґрунтовано інструменти та засоби посилення міграційної безпеки регіонів України (формування інтегрованої цифрової системи моніторингу міграційних процесів, активне стимулювання рееміграції молоді та дітей, зменшення соціально-економічної вразливості та нерівності внутрішньо переміщених осіб, ефективне використання міграційного капіталу суб’єктів господарювання, розроблення та реалізація регіональних програм розвитку ринку різних видів зайнятості, стимулювання місцевого економічного розвитку). 

міграція, безпека, потенціал, соціально-економічний розвиток, війна, міграційні втрати, ринок праці, регіон, Україна 

Обґрунтовано, що фінансово-кредитні інструменти є ефективним засобом подолання дефіциту капіталу, забезпечуючи прискорене фінансування будівництва критично необхідних інфраструктурних об’єктів, що сприяє поліпшенню доступу до публічних послуг і вирішенню широкого спектра проблем, з якими стикаються органи місцевого самоврядування, а також створює умови для економічної активності підприємств. Виокремлено фінансово-кредитні інструменти фінансування місцевого економічного розвитку. Окрему увагу приділено програмі «Доступні кредити 5-7-9», яка відкриває суб’єктам господарювання доступ до необхідних фінансових ресурсів. Проаналізовано сегмент комерційних банків у розрізі кредитування суб’єктів господарювання на покриття потреб в оборотному капіталі. Запропоновано заходи з підвищення ефективності фінансового управління на місцевому рівні та забезпечення сталого розвитку через залучення кредитних ресурсів. Проаналізовано напрями залучення фінансових ресурсів від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних проєктів. Обґрунтовано, що револьверний фонд є інноваційним механізмом, який живить економіку регіону. Досліджено важливість краудфандингу у фінансуванні місцевого економічного розвитку, оскільки дає змогу залучати фінансові ресурси від великої кількості людей, які підтримують різні проєкти й ініціативи. 

облігаційні позики, банківські кредити, місцеві гарантії, револьверний фонд, краудфандинг 

Проаналізовано наукові підходи до визначення сутності інтегрованих бізнес-структур і визначення їхнього впливу на економічне, соціальне та екологічне середовище. Досліджено стратегії фінансування, необхідні для адаптації бізнес-структур до сучасних економічних змін. Установлено взаємозв’язок між інноваційним розвитком і роллю підприємства як частини бізнес-структури. Доведено значення моніторингу та контролю за діяльністю бізнес-структур для стабільного розвитку цих структур. Запропоновано підходи до фінансування, які б сприяли сталому розвитку, включно з інтеграцією екологічних і соціальних стандартів у корпоративну політику. Уточнено механізми взаємодії внутрішніх і зовнішніх факторів, які впливають на діяльність інтегрованих бізнес-структур. Висвітлено залежності між макроекономічним середовищем і внутрішнім потенціалом компаній, які формують основу їхнього стійкого розвитку. Охарактеризовано основні напрями використання фінансових інструментів, що враховують соціальні та екологічні складові. Виявлено головні виклики та можливості для сталого фінансування, зокрема через внутрішнє фінансування, кредити, емісію акцій, венчурне фінансування, лізинг, державні гранти та субсидії. Наголошено на значущості адаптації фінансових стратегій до динамічних умов глобалізації та інтеграції, ураховуючи комплексний вплив економічних, соціальних та екологічних чинників на бізнес-операції. 

сталий розвиток, бізнес-структури, інтегровані структури, прибуток, фінансування, механізми 

У статті проаналізовано постійні виклики, які ставить повоєнний період перед українською економікою з акцентом на важливість відновлення роботи підприємств різних секторів економіки. Досліджено вплив довгострокових наслідків війни та пандемії COVID-19 на економічну та фінансову стабільність підприємств. Встановлено основні напрями необхідної адаптації до європейських стандартів і ринкових умов у контексті інтеграції України до Європейського Союзу. Визначено роль інноваційних підходів у відновленні виробничих потужностей і розробленні нових ринкових ніш. Узагальнено важливість фінансового забезпечення відновлювальних процесів і розроблено стратегічні напрями для підтримки сталого розвитку підприємств в умовах змінених економічних реалій. Проаналізовано наукові підходи до забезпечення стійкості економіки через впровадження інновацій і високотехнологічних розробок, зокрема в інформаційних технологіях, електроніці, енергоефективності та відновлюваній енергетиці. Оцінено вплив громадської активності та обговорень на соціальних платформах на готовність населення до відновлення інфраструктури. Розглянуто міжнародну підтримку як чинник, що сприяє ефективному відновленню економіки України. З’ясовано роль організаційно-економічних принципів у формуванні ефективного механізму залучення інвестицій, який включає стратегічне планування на рівні підприємств і регіонів. 

інвестиції, іноземні інвестори, повоєнний період, підприємства, механізми, пандемія 

У статті досліджено важливість інтегрованих структур бізнесу в контексті глобалізації та їхню роль у зміцненні національної економіки України. Проаналізовано виклики, з якими стикається Україна через потребу адаптації до міжнародних стандартів та ефективності корпоративних механізмів. Згруповано різні форми партнерства – від корпоративного злиття до стратегічного альянсу. Узагальнено сучасний стан української економіки, що характеризується активним реформуванням індустріального сектору та спробами інтеграції в глобальні ринки. Систематизовано основні проблеми, які охоплюють корпоративне управління, недосконалість законодавства та високий рівень корпоративних конфліктів, що ускладнюють ефективну інтеграцію і використання потенціалу бізнес-структур. Визначено важливість розроблення і використання інструментарію, який сприяє розвитку інтегрованих структур, адже адекватне його використання може значно підвищити ефективність діяльності та інвестиційну привабливість України. Доведено, що стратегічне планування та інноваційні методи, такі як форсайт-дослідження, брендинг територій і програмно-цільовий підхід, є ефективними у вирішенні цих завдань і сприяють сталому розвитку інтегрованих структур. 

інструменти розвитку, структури бізнесу, інтегровані структури, потенціал, ефективність, механізми 

Проаналізовано досвід стратегічного планування сталого розвитку столичних агломерацій в окремих країнах-членах ЄС. На основі вивчення цілей, завдань та інструментів забезпечення сталого розвитку, визначених у стратегічних планах і програмах Віденської, Будапештської, Дублінської та Паризької агломерацій, узагальнено позитивні практики щодо комплексного вирішення економічних, соціальних та екологічних проблем. Проаналізовано стан інституційного забезпечення формування агломерацій в Україні, ступінь узгодження стратегічних документів локального та регіонального рівня із цілями сталого розвитку. Визначено напрями імплементації європейського досвіду в Україні щодо застосування ефективних інструментів управління сталим розвитком регіону на основі ефективного використання потенціалу агломерацій. Обґрунтовано доцільність формулювання кожної стратегічної цілі розвитку агломерації та регіону, ураховуючи всі керівні принципи сталого розвитку. Запропоновано вирішення проблеми фінансування проєктів сталого розвитку агломерації шляхом упровадження державних стимулів для «зелених» інвестицій та інструментів державно-приватного партнерства щодо забезпечення інвестицій в розбудову міської інфраструктури. Програми цифровізації та розвитку циркулярної економіки визначено перспективними інструментами зміцнення спроможності регіону протистояти загрозам, що виникають унаслідок кліматичних змін та обмеженості ресурсів. 

сталий розвиток, агломерація, стратегія розвитку, територіальна громада, якість життя, екологія, інновації, соціальна інтеграція 

Сфера культури від моменту започаткування загальноєвропейської спільноти була важливим чинником розвитку організації. Цій галузі відводилася роль об’єднавчого чинника, що демонстрував би громадянам країн-членів, що ЄС – це не лише про економіку та політику, а про спільні цінності, погляди та пріоритети. У статті розкрито, як і чому культура відіграє значну роль у формуванні ідентичності Європи, допомагаючи зміцнити зв’язки між народами та сприяючи міжкультурному діалогу. Договором про функціонування ЄС визначено, що його роль у сфері культури полягає в підтримці, координації або доповненні дій держав-членів, а також у допомозі культурно-креативним секторам у відновленні в разі настання кризи. За десятиліття в ЄС напрацювали значну регуляторну базу та створили ефективні механізми управління, холістичний підхід яких забезпечує гармонійний розвиток усіх складових культурно-креативних індустрій, збереження культурної спадщини й посилення ролі культури в дипломатичних процесах і соціальній когезії. У межах цього процесу культурні програми, такі як «Європейський рік культурної спадщини», програми «Новий Баухаус» чи «Креативна Європа», сприяють обміну ідеями та досвідом, а відтак і зміцненню соціальних зв’язків між різними культурами всередині та поза межами ЄС. Для України важливо імплементувати не лише законодавство acquis communautaire у сфері культури, але також і менеджерський досвід органів влади. Вивчення підходів до крос-секторної взаємодії, які успішно реалізуються в ЄС, може стати ключем до більш ефективного управління культурними послугами в нашій країні. Застосування різноманітних фінансових інструментів, таких як гранти, субсидії та інвестиції, забезпечить підтримку культурних ініціатив і сприятиме розвитку креативних індустрій. Таке регулювання не лише сприятиме зростанню культурних послуг, але й допоможе Україні інтегруватися в європейське культурне середовище та зміцнить її позицію на міжнародній арені. 

культурні послуги, законодавство ЄС, креативні індустрії, культура 

За результатами аналізу європейського досвіду визначено основні напрями транскордонного співробітництва в контексті євроінтеграції України, реалізація яких дасть змогу оптимізувати внутрішні реформи. Доведено, що активне впровадження міждержавного співробітництва сприяє економічному зростанню, культурному обміну та забезпеченню соціальної стабільності. Запропоновано методи реалізації транскордонних інфраструктурних проєктів, утілення яких в життя сприятиме покращенню логістики та зміцненню екологічних стандартів. Визначено можливості європейської інтеграції для України в післявоєнний період, зокрема в контексті відновлення інфраструктури та розширення міжнародного співробітництва. Узагальнено вплив транскордонної діяльності на міжнародну безпеку та розвиток регіональних ініціатив. Систематизовано роль законодавчих ініціатив і міжнародних програм у підтримці транскордонної співпраці, а також висвітлено аспект залучення України до глобальних процесів. 

євроінтеграція, транскордонне співробітництво, економічні системи, імплементація, європейський досвід, міжнародна безпека