Сфера культури від моменту започаткування загальноєвропейської спільноти була важливим чинником розвитку організації. Цій галузі відводилася роль об’єднавчого чинника, що демонстрував би громадянам країн-членів, що ЄС – це не лише про економіку та політику, а про спільні цінності, погляди та пріоритети. У статті розкрито, як і чому культура відіграє значну роль у формуванні ідентичності Європи, допомагаючи зміцнити зв’язки між народами та сприяючи міжкультурному діалогу. Договором про функціонування ЄС визначено, що його роль у сфері культури полягає в підтримці, координації або доповненні дій держав-членів, а також у допомозі культурно-креативним секторам у відновленні в разі настання кризи. За десятиліття в ЄС напрацювали значну регуляторну базу та створили ефективні механізми управління, холістичний підхід яких забезпечує гармонійний розвиток усіх складових культурно-креативних індустрій, збереження культурної спадщини й посилення ролі культури в дипломатичних процесах і соціальній когезії. У межах цього процесу культурні програми, такі як «Європейський рік культурної спадщини», програми «Новий Баухаус» чи «Креативна Європа», сприяють обміну ідеями та досвідом, а відтак і зміцненню соціальних зв’язків між різними культурами всередині та поза межами ЄС. Для України важливо імплементувати не лише законодавство acquis communautaire у сфері культури, але також і менеджерський досвід органів влади. Вивчення підходів до крос-секторної взаємодії, які успішно реалізуються в ЄС, може стати ключем до більш ефективного управління культурними послугами в нашій країні. Застосування різноманітних фінансових інструментів, таких як гранти, субсидії та інвестиції, забезпечить підтримку культурних ініціатив і сприятиме розвитку креативних індустрій. Таке регулювання не лише сприятиме зростанню культурних послуг, але й допоможе Україні інтегруватися в європейське культурне середовище та зміцнить її позицію на міжнародній арені. 

культурні послуги, законодавство ЄС, креативні індустрії, культура 

Для виявлення антикризових методів регулювання споживчих ринків проаналізовано заходи, які запровадили країни світу в межах боротьби з наслідками пандемії COVID-19. Опрацьовано сучасні наукові та практичні матеріали, присвячені проблематиці мінімізації впливу пандемії на населення. Виокремлено та охарактеризовано основні методи державного регулювання споживчих ринків. Дослідження міжнародних практик щодо діяльності у сфері споживання та їхнього впливу на зниження негативних наслідків, спричинених пандемією COVID-19, дало можливість визначити один з головних складників антикризового регулювання споживчих ринків – збалансовану систему захисту прав споживачів. Зазначено, що вчасне прийняття низки антикризових нормативно-правових актів, спрямованих на мінімізацію загроз від пандемії, дозволило споживачам відчути підтримку від держави, яка вилилась у грошову компенсацію тим, хто найбільше постраждав і втратив місце праці. Наголошено, що вчасне розроблення експертами із захисту прав споживачів правил і стандартів виробництва та реалізації товарів і надання різних послуг дозволило уникнути більших економічних витрат, а також захистити економічно та соціально вразливі верстви населення. 

державне регулювання, соціально-економічна криза, споживчий ринок, споживчі послуги, пандемія COVID-19