Уперше за умов воєнної інтервенції Росії в Україну, анексії частини її території, підтримки Росією колабораціоністів і злочинних дій найманців розглядаються проблеми визначення доленосних максим як принципів і дороговказів суспільних трансформацій, економічних модернізацій задля зміцнення системи національної безпеки. У цьому контексті аналізується комплекс факторів не лише сталого розвитку, а й тяглості (спадковості) буття українського народу, збереження його національної ідентичності, підвищення синергії розбудови власної модерної держави як давньої ідеї. З огляду на це, увага фокусується на: аксіології вибору вектора інтеграції країни, темпах її інноваційного розвитку, інституційній інтелектуально-креативній спроможності виходу на світові ринки з наукомісткою високотехнологічною продукцією, врешті науково-дослідному потенціалі досліджень «на випередження» сучасних досягнень технічного прогресу та запитів діючих ринків, низці неекономічних чинників побудови ефективної національної держави та її економіки, підвищенні добробуту народу та досягнення ефекту емерджентності у системі його та світової безпеки.
максими суспільних трансформацій, національна безпека, синергія, ефект емерджентності, неекономічні чинники розбудови ефективної держави й економіки
Досліджено проблеми проведення адміністративно-територіальної реформи в України та її нормативно-правового забезпечення. Визначено, що територіальні адміністративні утворення мають мати достатній фінансово-економічний, інституційний і кадровий потенціал для забезпечення високого рівня надання суспільних послуг населенню та соціально-економічного розвитку відповідних територій. Встановлено, що правове регулювання питань, пов’язаних з адміністративно-територіальним устроєм, є недостатнім і суперечливим. Обґрунтовано необхідність адміністративно-територіальної реформи, яка має стати основою для побудови нової моделі територіального управління, заснованої на засадах децентралізації, субсидіарності, балансу загальнодержавних інтересів з інтересами населення регіонів і територіальних громад, ефективного розвитку державного управління та місцевого самоврядування, спроможності й самостійності територіальних громад у вирішенні питань місцевого значення. Успішному формуванню дієздатних територіальних громад сприятиме аналіз передумов, ризиків і перешкод, що можуть виникнути у процесі реалізації реформи.
адміністративно-територіальна реформа, адміністративно-територіальний устрій, децентралізація, місцеве самоврядування, моделі територіального управління, територіальні громади
Досліджено еволюцію системних парадигм і здійснено їх структурно-компаративний аналіз за методикою Р. Сведберга. Розкрито методологічну сутність, ключові постулати та категорії нової локально-інноваційної парадигми суспільно-економічного розвитку. Встановлено, що методологічним ядром пропонованої парадигми є теорія інноваційних систем, новий регіоналізм, теорія мережевого суспільства, а також концепція «третьої промислової революції». Ключовими напрямами наукових досліджень у межах парадигми є аналіз складових локального середовища та функцій інституцій, що обумовлюють ефективність інноваційної діяльності. Доведено, що нова парадигма, об’єктом дослідження якої є локалізація економічної активності на селективних ділянках глобального простору, дає системне розуміння новітніх тенденцій формування економіки, що базується на знаннях.
Розглянуто теоретичні підходи до розуміння сутності поняття «регіон» з позиції: територіального, системного та управлінського підходів. Запропоновано класифікацію регіонів за певною класифікаційною ознакою. Подано авторські висновки та узагальнення щодо власного бачення сутності цього терміна. Висвітлено теоретико-методологічні основи «регіонального розвитку» в теоретичній і методологічній площині. Наведено закони, принципи та чинники регіонального розвитку. Систематизовано інструменти фінансування регіонального розвитку та можливе інституційне забезпечення. Виокремлено типи та моделі регіонального розвитку. Сформульовано власне бачення регіонального розвитку. Доведено, що вектор розвитку регіону має бути орієнтований на зниження дотаційності, забезпечення саморозвитку шляхом активізації внутрішніх потенційних можливостей. Сучасна політика регіонального розвитку має базуватися на такій парадигмі, яка б враховувала інтереси регіонів, здобутки міжсекторального співробітництва, децентралізацію влади та збалансованість (бюджетну, економічну, соціальну і політичну).
З’ясовано сутність конкурентоспроможності суб’єктів ринкових відносин. Визначено зміст конкурентоспроможності регіону в національному та міжнародному аспектах. Запропоновано методику її оцінки та аналізу на основі методології фахівців Міжнародного інституту розвитку менеджменту (IMD-Lausanne). Дана пофакторна та інтегральна оцінка конкурентоспроможності регіонів України у міжнародному вимірі. Оцінку одержали такі фактори конкурентоспроможності регіонів, як інфраструктура, ефективність бізнесу, продуктивність економіки та ефективність управління. Для окремих регіонів визначено ключові фактори і субфактори, що визначають рівень їхньої конкурентоспроможності. Обґрунтовано стратегії та організаційно-економічний механізм підвищення конкурентоспроможності регіонів України.
конкурентоспроможність регіону, фактори конкурентоспроможності регіону (інфраструктура, ефективність бізнесу, продуктивність економіки, ефективність управління), стратегія та організаційно-економічний механізм підвищення конкурентоспроможності регіону
Оцінювання ефективності інституціональної інфраструктури підприємництва регіонів запропоновано здійснювати на основі методології нечіткої логіки через наявність множини невизначених, іноді прихованих зв’язків між її компонентами на різних рівнях системної ієрархії. Для визначення вхідних параметрів оптимізації розраховані інтегральні показники розвитку складників (компонентів) ІІПР з використанням методу головних компонентів. З урахуванням методів оцінки ефективності виробничих систем і нечіткої логіки визначено оптимальні рівні розвитку компонентів інфраструктури підприємництва. Встановлено, що необхідним є формування передумов для зростання інтегральних показників інноваційного, експертно-технічного компонентів ІІПР, компонентів з представлення та захисту інтересів підприємств, просування та передачі продукції практично у всіх областях, за винятком Донецької, Дніпропетровської, Одеської, Харківської і м. Києва.
Досліджено конкурентоспроможність регіонів України з позицій людських ресурсів. Проведено групування регіонів України за інтегральним показником, який об’єднує соціально-демографічний, освітньо-професійний, мотиваційний, інтелектуальний, інноваційно-креативний, культурний і духовно-інформаційний потенціали. На основі методики головних компонент виявлено два базові фактори, які визначають рівень конкурентоспроможності людських ресурсів регіонів: можливості середовища для створення і розвитку потенціалу людських ресурсів та активність населення задля освоєння цього потенціалу. За цими факторами регіони України згруповано в п’ять кластерів за спільними ознаками. Кластер 1 характеризується винятково низьким рівнем як потенціалу регіонів, так і активності населення стосовно реалізації свого потенціалу. Для кластера 2 характерні низький рівень потенціалу регіонів, але високий рівень активності населення задля реалізації свого потенціалу. Для кластера 3 властивим є дуже високий потенціал регіону і вища за середню активність населення. Кластер 4 об’єднує регіони з високим рівнем духовно-інформаційного, інтелектуального, інноваційно-креативного потенціалу та низьким рівнем активності населення. Для кластера 5 характерним є потенціал регіону та активність населення, які обидва близькі до середніх по Україні з незначними відхиленнями.
регіони України, людські ресурси, конкурентоспроможність людських ресурсів регіону, головні компоненти конкурентоспроможності людських ресурсів, кластеризація регіонів
Розглянуто особливості сучасного етапу розвитку пенсійного страхування на місцевому рівні (на прикладі Львівської області). Встановлено, що диспропорції соціально-економічного розвитку регіонів посилюють територіальну диференціацію формування та використання фінансових ресурсів Пенсійного фонду України як за показниками сукупних доходів, так і за показниками сукупних видатків. На основі алгоритму дослідження регіональної диференціації з’ясовано, що державна політика регіонального розвитку у сфері пенсійного страхування побудована з урахуванням інтеграції рівнів пенсійного забезпечення громадян, однак це зумовлює додаткове навантаження на Державний бюджет України. Доведено необхідність розроблення оптимізаційних заходів щодо формування та використання фінансових ресурсів пенсійного страхування з урахуванням соціально-економічного розвитку регіонів.
пенсійне страхування, фінансові ресурси, доходи, видатки, регіон
Досліджено сутності фінансової спроможності та фінансових ресурсів територіальної громади. Здійснено огляд наукових джерел, у яких розглянуто теоретичні підходи щодо змісту спроможності та її видів; це дало змогу виділити фінансову спроможність громади як комплексний показник, що складається з її бюджетної спроможності, фінансової спроможності домогосподарств і фінансової спроможності суб’єктів господарювання. Бюджетна спроможність означає здатність громади забезпечувати реалізацію основних повноважень органів місцевого самоврядування базового рівня коштом доходів бюджету громади. Фінансова спроможність громади у широкому розумінні передбачає її здатність вирішувати весь комплекс соціальних і економічних проблем. Наголошено на необхідності врахування при визначенні фінансової спроможності не лише ресурсної бази місцевих бюджетів, але й інших фінансових ресурсів, що створюються та залучаються на територію громади (фінансові ресурси суб’єктів господарювання і домогосподарств).
фінансова спроможність територіальної громади, бюджетна спроможність, фінансова спроможність бізнесу та домашніх господарств, фінансові ресурси, місцеві бюджети
Проаналізовано головні фактори, які визначають особливості організації медичного страхування у сільській місцевості, а саме: кількість і вікова структура населення; віддаленість населеного пункту від районного чи обласного центру; медична інфраструктура; рівень захворюваності населення; основні види захворювань; рівень доходів і сфери зайнятості населення; поінформованість і менталітет населення. Передумовами реформування системи фінансування охорони здоров’я та впровадження медичного страхування у сільській місцевості є такі: відсутність належного кількісного та якісного забезпечення населення медичною допомогою; малодоступність якісної медичної допомоги та висока вартість транспортування; переважання кількості населення з низьким рівнем доходів; низький рівень культури споживання медичних послуг; відсутність системи обліку захворюваності населення сільської місцевості. Представлено триетапний алгоритм надання послуги медичного страхування, відповідно до якого запропоновано здійснювати заходи щодо організації системи медичного страхування. Така організація має здійснюватися відповідно до схеми, що охоплює: наповнення програми; її вартість; представництво страховика у населеному пункті; систему обліку та маркетинг залежно від форми (добровільна чи обов’язкова) реалізації послуги медичного страхування.
Досліджено економічну сутність і форми рітейлу, напрями його розвитку та удосконалення. Розглянуто особливості надання таких новітніх банківських послуг, як еквайринг, факторинг, а також специфіку роботи центрів самообслуговування. Визначено перспективи впровадження новітніх технологій у комерційних банках України, використання нетрадиційних банківських послуг задля оптимізації банківських витрат і максимізації прибутків. Обґрунтовано переваги від уведення в обіг соціальної карти мешканця для жителів регіону та окреслено перспективи її впровадження на банківській платформі з урахуванням синергетичного впливу всіх програмних комплексів, які мають входити до такої системи соціальної карти мешканця. Доведено, що ефективна діяльність і конкурентоспроможність будь-якого банку забезпечується впровадженням новітніх, соціально-орієнтованих послуг шляхом розширення сфери рітейлу з використанням інноваційних технологій.
банківські операції, банківські послуги, інтернет-технології, телебанкінг, платіжна карта, соціальна карта, новітні послуги
Узагальнено основні підходи до аналізу розвитку єврорегіонального співробітництва та здійснено аналіз з використанням зазначених підходів. Акцентовано увагу на аналізі розвитку єврорегіонального співробітництва за визначеними автором критеріями та групами показників. Також охарактеризовано проблеми розвитку єврорегіональне співробітництво та запропоновано першочергові кроки для посилення впливу єврорегіонального співробітництва на прикордонні регіони України, а саме: удосконалити законодавчу базу; забезпечити роботу Міжвідомчої комісії з питань підтримки транскордонного співробітництва та єврорегіонів на постійній основі; залучити до складу Міжвідомчої комісії з питань підтримки транскордонного співробітництва представників асоціацій єврорегіонів; розробити стратегії розвитку для кожного єврорегіону; провести реорганізацію єврорегіонів з використанням індивідуального підходу до кожного єврорегіону; створити договірні платформи між єврорегіонами, що утворені на кордоні з країнами ЄС, і єврорегіонами, утвореними з країнами, які не є членами ЄС.
Відзначено актуальність кардинальних змін для пострадянського адміністративно-територіального устрою України. Зазначено, що активність громад щодо дій, спрямованих на підвищення ефективності управління, є вкрай низькою. Це зумовлює пріоритетність командно-централізованого принципу проведення таких змін для України з врахуванням відповідного досвіду європейських країн, зокрема Франції. Розглянуто підходи до впровадження французької моделі, висвітлені у працях українських учених. Проведено аналіз адміністративно-територіального устрою Франції. Розкрито особливості побудови органів місцевого самоврядування в різних за статусом територіальних утвореннях. Наголошено на особливостях співпраці територіальних громад великих французьких міст і потребах впровадити цей досвід українськими містами. Визначено подібність окремих елементів вітчизняної практики адміністративного устрою до чинної, тобто реформованої системи адміністративно-територіального устрою у Франції, де існує три рівні територіальних утворень в унітарній країні з великою кількістю дрібних громад (комун). Виокремлено доцільні для імплементації у практику адміністративно-територіального устрою України найкращі надбання французької моделі організації управління територіями.
адміністративно-територіальний устрій, місцеве самоврядування, державна виконавча влада, Франція, досвід для України
Обґрунтовано роль ключових аксіологічних чинників (духовного, морально-етичного, освітнього, культурного та ментального) у вирішенні основних проблем модернізації соціально-економічного розвитку країни. Запропоновано авторське трактування дефініції «аксіологічні чинники модернізації соціально-економічного розвитку». Здійснено соціологічне обстеження ролі та значення аксіологічних чинників у соціально-економічній системі України. Проведено компаративний аналіз взаємозалежності основних макроекономічних показників і ціннісних характеристик економічного середовища на основі міжнародних зіставлень. Розроблено концептуальні підходи та принципи аксіологічної модернізації соціально-економічного розвитку України.
аксіологічні чинники, модернізація, соціально-економічний розвиток, аксіологізація інституційного середовища, державне регулювання модернізаційних процесів, аксіологічна модернізація соціально-економічного розвитку
Вивчено досвід зарубіжних країн щодо формування та реалізації кластерної політики. Досліджено сфери визнання та запровадження кластерної стратегії та політики. Проаналізовано та висвітлено проблеми, що перешкоджають використанню кластерних технологій. Наведено аргументи синергетичності кластерної політики як механізму об’єднання інструментів, методів, управлінських технологій інформаційного, інвестиційного, інноваційного, регіонального, державного та галузевого менеджменту. Запропоновано авторське розгорнуте бачення переваг процесу кластеризації з врахуванням уже наявного досвіду національного та закордонного, особливостей розвитку національного ринкового середовища і її трансформаційних характеристик, розмаїття перспектив галузевого розвитку та інших складових конкурентоспроможності національної економіки. Наведено переваги масового процесу кластеризації в межах трансформації ринкового середовища України.
УКР 
ENG
УДК 342:351.746.1