Регіональна економіка -- 2021 рік, №2(100)

Подано методичні рекомендації щодо формування ідентифікаційного профілю територіальної громади. Визначено, що ідентифікаційний профіль територіальної громади – це таблично-графічне зображення взаємозв’язку її основних характеристик, який дозволяє об’єднувати унікальні ознаки громади та здійснювати коректне порівняння їх у різних площинах, а також формувати перелік титульних рис унікальності. Методичні рекомендації щодо формування ідентифікаційного профілю територіальної громади апробовано на прикладі Новопсковської територіальної громади та побудовано її ідентифікаційний профіль. Зроблено висновки та пропозиції щодо напрямів його практичного використання. Розроблено науково-методичний підхід до порівняння результатів ідентифікації в площині «громада - регіон» для формування переліку титульних рис унікальності кожної територіальної громади в межах регіону. На його основі побудовано узагальнений розпізнавальний Distinctive-ідентифікаційний профіль територіальних громад Луганської області та визначено перелік титульних рис унікальності Новопсковської територіальної громади. Обґрунтовано, що застосування ідентифікаційних профілів територіальних громад дозволяє забезпечити більш якісне планування їхнього розвитку та здійснювати корегування наявних довгострокових програм і проєктів, зокрема регіональних. 

територіальні громади, профіль, ідентифікація, критерії оцінювання, розвиток, методичні рекомендації, науково-методичний підхід 

Проведено оцінювання структурно-технологічних зрушень в економіці регіонів України. Здійснено аналіз технологічної структури промисловості України та її регіонів у розрізі високотехнологічного, середньотехнологічного та низькотехнологічного виробництв. На основі результатів оцінювання питомої ваги високо- і середньотехнологічних виробництв у структурі обсягів реалізованої продукції регіонів та аналізу динаміки їхньої частки виокремлено групи регіонів за рівнем технологічності та інтенсивності структурних змін. Дослідження секторальної структури ВДВ свідчить про зниження ролі промислового виробництва, яке є формуючою складовою смарт-спеціалізації економіки регіонів. Обґрунтовано доцільність застосування інтегрованого підходу до реалізації смарт орієнтованого стратегічного планування розвитку регіонів України та акцентовано увагу на основних завданнях підвищення ефективності регіональної структурної політики. 

структура промисловості, структурно-технологічні зрушення, технологічна модернізація, рівень технологічності виробництва, смарт-спеціалізація 

Розглянуто теоретико-методологічні аспекти стратегування регіонального розвитку на засадах смарт-спеціалізації. З’ясовано сутність, особливості та доцільність упровадження розумної спеціалізації на регіональному рівні. Розкрито дуальний характер її функціонування, а саме: як інструменту політики регіонального розвитку та як концепції (технології) визначення пріоритетів для розроблення політики максимізації інноваційного потенціалу регіону. Подано принципи формування регіональних стратегій на засадах смарт-спеціалізації. Запропоновано візію формування регіональної стратегії на засадах смарт-спеціалізації, яка передбачає логічну послідовність етапів з чітким визначенням завдань, переліком наукових методів, методологічних підходів і принципів. Наголошено на неоднозначності концепту смарт-спеціалізації та обґрунтовано існування низки методологічних перешкод для реалізації смарт-стратегій. Доведено, що, попри низку проблем, вирішення яких лежить у площині відшукування балансу інтересів у взаємодії влади, бізнес-середовища, наукової спільноти та представників громадськості, упровадження концепції смарт-спеціалізації у вітчизняну практику стратегування регіонального розвитку не має альтернатив. 

смарт-спеціалізація, стратегування, розвиток регіону, регіональна стратегія, економічне зростання, регіональна політика 

Охарактеризовано науковий потенціал регіонів України за показниками кількості організацій, які здійснювали науково-дослідні роботи (НДР), кількості працівників, задіяних у виконанні НДР, витрат на виконання НДР. Визначено шість наукових центрів з найбільшим потенціалом розвитку – м. Київ, Харківська, Дніпропетровська, Львівська, Запорізька та Одеська області. Здійснено порівняння розвитку наукового потенціалу України та країн-членів ЄС за показниками валових витрат на НДР на одну особу, кількості дослідників на 1000 зайнятих, валових витрат на НДР на одного працівника наукової сфери, валових витрат на одного дослідника. Проаналізовано структуру витрат на виконання НДР за джерелами фінансування в розрізі регіонів України та порівняно з країнами-членами ЄС та ОЕСР. Вивчено роль функціонування дослідницьких інфраструктур в ЄС та охарактеризована ситуація з розвитком їх в Україні. Проаналізовано показники знаннєвомістких послуг регіонів, обсягів реалізованої інноваційної продукції та експорту високо – та вище середньої технологічної продукції регіонами України. Наведено заходи, які слід здійснити для досягнення ефективної реалізації наукового потенціалу та економічного розвитку країни та її регіонів на основі інноваційної моделі розвитку. 

науковий потенціал, інноваційна екосистема, дослідницькі інфраструктури, інноваційність, технологічність 

Розвинуто теоретичні засади дослідження споживчої поведінки населення з розкриттям змісту поведінки в економічній теорії, визначенням її видів і специфіки процесу споживання. Вказано на виміри й об’єкти аналізування споживчої поведінки, виявлено концептуальні відмінності її розуміння на різних інституційно-просторових рівнях, зокрема на рівні домогосподарств. Проаналізовано споживацьку, інвестиційну та заощаджувальну активності домогосподарств у регіонах України. Визначено структуру споживчих витрат домогосподарств у регіонах України зі споживацькими, інвестиційними та заощаджувальними орієнтирами, що підтвердило низькі інвестиційні активності в умовах нестабільності. 

поведінка, економічна поведінка, споживча поведінка, споживацька активність, заощаджувальна активність, інвестиційна активність, домогосподарство, регіон 

Наявність надмірних міжрегіональних диспропорцій у процесі функціонування соціально-економічної системи країни негативно впливає на динаміку її соціально-економічного розвитку, суттєво сповільнюючи його, а також створює перешкоди для її ефективної та своєчасної структурної трансформації. Проведений аналіз територіальних асиметрій соціально-економічного розвитку регіонів України у 2014-2020 рр. за вибраними індикаторами дозволяє констатувати, що, незважаючи на загальне зростання рівня соціально-економічного розвитку в регіонах, в Україні продовжував домінувати асиметричний тип регіонального розвитку, для якого було притаманно незначне зростання міжрегіональної диференціації. Надмірно високі рівні диференціації рівня ВРП на одну особу, обсягу капітальних і прямих іноземних інвестицій у розрахунку на одну особу в поєднанні з незначною диференціацією обсягів наявного доходу та доходів місцевих бюджетів (без трансфертів) у розрахунку на одну особу засвідчили значний розрив між результативністю регіональних економічних систем і якістю життя жителів регіонів. Для оцінювання ефективності реалізації стратегічних цілей і пріоритетних напрямів стратегії регіонального розвитку України до 2020 р. оцінено щорічні індикатори, пов’язані з регулюванням міжрегіональних диференціацій. Негативний вплив складних суспільно-політичних і фінансово-економічних обставин, а також недостатня ефективність застосування інструментів державної регіональної політики не дозволили досягнути прогнозованих значень більшості індикаторів у межах пріоритетних напрямів стратегії регіонального розвитку України до 2020 р., пов’язаних з регулюванням міжрегіональних диференціацій. Системність проблем міжрегіональних диспропорцій, що сформувались в Україні, спричиняє низьку ефективність численних спроб вирішення їх за допомогою точкових інструментів регіональної політики. Основна увага та ресурси в реалізації стратегічних завдань регіонального розвитку, пов’язаних із зменшенням міжрегіональних диспропорцій, мають скеровуватися на створення сприятливих умов для найбільш ефективного використання регіональних соціально-економічних потенціалів, спираючись на сильні сторони кожного з регіонів і спеціалізовані інноваційні рішення. 

міжрегіональні диспропорції, соціально-економічний розвиток, територіальна диференціація, державна регіональна політика, інструменти регіональної політики 

Здійснено оцінювання явища соціальної ексклюзії в Україні на національному та регіональному рівнях, за результатами якого досліджено її вплив на основні сфери соціально-економічного життя суспільства, зокрема сферу зайнятості та оплати праці, що відносяться до інституту ринку праці та є його безпосередніми складовими, сферу соціальних стандартів, гарантій і нормативів, а також сферу соціальних послуг. Виявлено наслідки соціальної ексклюзії для держави та суспільства, а також визначено шляхи мінімізації її проявів. Обґрунтовано методичний підхід до вимірювання явища соціальної ексклюзії в Україні та її регіонах для пошуку ефективних механізмів регулювання їх соціально-економічного розвитку. 

соціальна ексклюзія, соціально-економічний розвиток регіонів, механізми регулювання, поляризація, ринок праці, доступність соціальних послуг 

Ліси відіграють ключову роль в економіці та екології будь-якої країни. Україна – країна, яка характеризується значним лісовим потенціалом. Сьогодні лісистість в Україні становить 17,7% території (близько 10,7 млн га) із загальної території країни 60,3 млн га. Закарпаття – одна з найбагатших на лісові ресурси областей не тільки Карпатського регіону, але і в країні загалом. Визначено та проаналізовано тенденції розвитку лісового сектору Карпатського регіону та Закарпаття, зокрема як одних з найбагатших на лісові ресурси регіонів України. Визначено головні особливості лісів і лісового господарства Карпат. Головну увагу приділено питанням динаміки реалізації продукції, робіт, послуг лісового господарства аналізованих областей та рентабельності їхньої діяльності. На основі зібраних даних було визначено основні завдання сьогодення щодо розвитку лісової сфери Карпатського регіону й держави загалом, які сприятимуть оптимізації діяльності лісогосподарських підприємств України. 

лісове господарство, особливості лісів Карпат, рентабельність лісогосподарських підприємств, Закарпаття 

Установлено, що в умовах стрімкої цифровізації суспільства виникла потреба модифікувати системи управління міст в Україні відповідно до нової концепції урбаністики Smart City. Проведено аналіз стратегічних пріоритетів запровадження концепції Smart City у практику вітчизняних міст на центральному, регіональному (області Західного регіону України) та локальному (міста обласного значення) рівнях. Здійснено порівняння та огляд практики використання адміністраціями 34 міст обласного значення Західного регіону України відкритих даних, різноманітних е-сервісів, визначено стан запровадження інструментів е-врядування на місцях. На основі отриманих результатів аналізу здійснено розподіл міст обласного значення Західного регіону України за рівнем використання е-послуг, які були представлені на їхніх офіційних сайтах, на чотири групи: 1) пасивні, 2) початківці, 3) активні, 4) прогресивні. Визначено головні проблеми локальної політики трансформації міст обласного значення Західного регіону України. Обґрунтовано пріоритетні напрями вдосконалення регіональної та локальної політики забезпечення сталого розвитку міст відповідно до критеріїв концепції Smart City. 

урбанізація, управління містом, Smart City, децентралізація, цифровізація, сталий розвиток, регіон 

Сформовано систему індикаторів, що характеризує рівень модернізації сфери надання соціальних послуг. До неї увійшли такі групи показників: рівень модернізаційного стану економічної сфери, рівень модернізаційного стану демографічної складової та рівень модернізаційного стану сфери зайнятості. За визначеними індикаторами проаналізовано реальний стан основних показників, що впливають на процеси надання соціальних послуг. За результатами аналізу серед областей України виокремлено як регіони-лідери, так і проблемні регіони. Акцентовано увагу на найважливіших проблемних аспектах кожного з регіонів. Проведено узагальнюючий аналіз за всіма показниками всіх груп і виокремлено регіони з переважанням високих і вище середнього значень показників і з переважанням низьких і нижче середнього значень показників. Запропонована система індикаторів дозволяє провести оцінювання рівня модернізаційного стану процесів надання соціальних послуг, виокремити проблемні регіони для розроблення механізмів стимулювання іхнього розвитку. 

регіональна політика, модернізаційний стан, розвиток регіонів; соціальні послуги, демографічна складова регіонального розвитку, сфера зайнятості 

Голодомор-геноцид 1932-1933 рр. спричинив значне скорочення чисельності населення та суттєво деформував основні параметри демографічної стійкості країни. Джерельною базою дослідження є дані переписів населення 1897, 1926, 1937 та 1939 рр., матеріали поточної демографічної статистики 1920-х рр., архівні джерела. Методом повздовжнього аналізу визначено коефіцієнти зміни чисельності населення в міжпереписні періоди. Розрахунки за даними переписів 1926 і 1939 рр. виявили суттєві невідповідності в коефіцієнтах дожиття для жіночих вікових груп у діапазоні 33-57 рр. Зважаючи на демографічну катастрофу 1932-1933 рр. і смертність у до – та післяголодоморні роки, чисельність цих когорт у 1939 р. мала би бути суттєво меншою. Виявлено, що в 1932-1933 рр. мав би початися демографічний перехід, однак значне погіршення політичних і суспільних умов на початку 1930-х рр. і відновлення в 1937-1938 рр. високого рівня народжуваності вказують на незавершеність першого етапу цього переходу. Розрахунок чисельності жінок та аналіз народжуваності в 1924-1929 рр. засвідчив потенційне зростання народжуваності в подальші 1930-1933 рр. Обчислено непрямі демографічні втрати в 1930-1936 рр. – щорічно 310-430 тис. осіб для 1930, 1931, 1937 і 1938 рр., від 630 тис. осіб до 1 млн для 1932-1936 рр. Такий значний обсяг непрямих втрат суттєво знизив демографічну стійкість передусім українського села. 

демографічне відтворення, 1920-1930 рр., УСРР, статево-вікова структура населення, Голодомор-геноцид 1932-1933 рр., метод повздовжнього аналізу, демографічна стійкість 

Визначено зміст державного регулювання в освітній сфері. Обґрунтовано логіку формулювання предмету дослідження державного регулювання конкурентоспроможності закладів освіти. Запропоновано загальну схему механізму державного регулювання в контексті забезпечення конкурентоспроможності закладів освіти в Україні. Визначено специфіку мети механізму державного регулювання конкурентоспроможності закладів освіти. Обґрунтовано інструментально-цільові домінанти в дії механізму державного регулювання стосовно конкурентоспроможності закладів освіти, їх розвитку, а також сфери освіти загалом. Доведено, що забезпечення конкурентоспроможності закладів освіти має бути спрямованим на їх стимулювання до неперервного покращення якості і доступності освітніх послуг відповідно до перспективних потреб ринку праці та економіки, продукування нових послуг за потреби. 

освіта, механізми, державне регулювання, заклади освіти, конкурентоспроможність 

Здійснено порівняльне дослідження європейських і вітчизняних інструментів податкового регулювання у сфері охорони атмосферного повітря від забруднень та інших шкідливих впливів, що можуть викликати кліматичні зміни. Розкрито структуру та місце пов’язаних з охороною атмосферного повітря екологічних податків у податковій системі держав-членів ЄС та України. Зроблено висновки щодо необхідності підвищення рівня екологізації вітчизняної податкової системи. Звертається увага на проблеми розподілу надходжень екологічного податку між бюджетами різних територіальних рівнів, цільового й ефективного використання коштів екологічного податку, ураховуючи нові реалії адміністративно-територіального поділу України та принцип субсидіарності. Окреслено напрями реалізації завдань екологізації системи оподаткування, вирішення проблем міжбюджетного розподілу надходжень екологічних податків, формування екологічних фондів і цільового використання їх коштів. 

екологічні податки, охорона атмосферного повітря, податкова система, екологізація, міжбюджетний розподіл, екологічні фонди 

Проведено поглиблений аналіз тенденцій та особливостей розвитку економіки регіонів України в розрізі таких фінансових детермінант сталого зростання регіонів, як цінова стабільність, залучення інвестицій та покращення бізнес-клімату, стійкість публічних фінансів, прозорість адміністрування бюджетоутворюючих показників, кредитування та залучення інвестицій. Аналіз фінансових детермінант здійснено з огляду на поведінкові ефекти. Виокремлено негативні тенденції фінансового розвитку регіонів в умовах коронокризи. З’ясовано, що вплив кризи COVID-19 є територіально диференційованим, а її різноманітні ризики значною мірою обумовлені економічними та просторовими особливостями регіонального розвитку. Наголошено, що вагомою причиною поглиблення означених проблем є панічні настрої, викликані поширенням COVID-19, які зумовили прийняття низки ірраціональних рішень суб’єктами фінансово-економічних відносин на різних рівнях управління. 

розвиток, регіон, фінансові детермінанти, поведінкові ефекти, інвестиції, бізнес-клімат, бюджет 

Названо фундаментальні основи поширення тіньових відносин у секторі фінансових послуг. Охарактеризовано три види тіньових відносин у ньому: прихована, неформальна та нелегальна діяльність. Названо загрози та ризики соціально-економічному розвитку держави, її фінансовій безпеці внаслідок тінізації відносин у секторі фінансових послуг. Установлено основні форми прояву тіньових відносин у секторі фінансових послуг (здійснення тіньових операцій із готівковими коштами; отримання неконтрольованих прибутків за допомогою платіжних систем і платіжних карток; легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; здійснення тіньових операцій з цінними паперами) та обґрунтовано інструменти їх детінізації. Наголошено, що принципами детінізації відносин у фінансовому секторі мають стати системність (ключовий принцип), соціальна відповідальність бізнесу у секторі фінансових послуг, об’єктивність, детермінізм, узгодженість, прозорість. Аргументовано, що одним з найважливіших інструментів детінізації відносин на ринку фінансових послуг, зокрема в частині протидії нелегальній діяльності, є фінансовий моніторинг. Названо пріоритети протидії використанню офшорних юрисдикції для уникнення оподаткування підприємствами сектору фінансових послуг, які передбачають реалізацію заходів організаційно-інформаційного, бюджетно-фіскального та фінансово-економічного характеру. 

тіньова економіка, тіньова діяльність, детінізація, сектор фінансових послуг, офшорна юрисдикція, безготівкові розрахунки 

Окреслено пріоритетні напрями та механізми детінізації оптової та роздрібної торгівлі України в сучасних соціально-економічних умовах. Проаналізовано причини та основні чинники поширення тіньових операцій у секторі підприємств оптової та роздрібної торгівлі. Основну увагу акцентовано на інституційних дисфункціях і регуляторних прогалинах, які спричиняють тінізацію торговельної сфери. Запропоновано низку нових підходів до реалізації заходів економічної політики на загальнодержавному та регіональному рівнях, спрямованих на детінізацію послуг у сфері оптової та роздрібної торгівлі. Обґрунтовано доцільність першочергового застосування інституційного, ринкового, фінансового та соціального механізмів детінізації торговельної діяльності на нинішньому етапі економічного розвитку України. Сформульовано низку конкретних пропозицій для органів державної влади та місцевого самоврядування щодо пріоритетних напрямів і засад удосконалення інституційного забезпечення оптової та роздрібної торгівлі для її детінізації, а також поліпшення якості людського та соціального капіталу як чинника викорінення іллегальних торговельних операцій. 

оптова та роздрібна торгівля, інституційні дисфункції, тіньові операції, механізми детінізації, економічні інструменти 

Розглянуто проблему формування пріоритетних напрямів системної детінізації сфери комерційних послуг в Україні з позиції стратегічної визначеності детінізації національної економіки як економіки послуг. Ідентифіковано тривале перевищення граничного рівня тінізації вітчизняної економіки, яке засвідчує наявність реальної загрози національній безпеці України. Висвітлено економіко-правові передумови, сучасні наукові акценти та підходи щодо ключових елементів механізму протидії «тінізації» національної економіки; інституційних змін, орієнтованих на легалізацію та декриміналізацію бізнесу. Систематизовано перелік і зміст пріоритетних заходів щодо зниження рівня тіньового сектору економіки. Визначено, що в сучасних умовах алгоритм запровадження будь-якої прозорої моделі економічного розвитку чи її окремих пріоритетів має базуватися на повноцінній реалізації усіх елементів принципу економічної свободи, забезпечуючи легальність і прозорість бізнес-середовища та якість бізнес-клімату. Аргументовано, що сучасною консенсусною основою формування та реалізації політики детінізації національної економіки, пріоритетних напрямів і механізму імплементації цієї політики є конкретні норми Конституції України. Акцентовано на загальнонаціональній пріоритетності розблокування процесу щорічного декларування майнового стану та доходів усіх громадян України та системному впровадженні державою механізму контролю за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт як механізму детінізації у цій сфері з консолідованою участю громадян України. Реальне впровадження такого механізму є можливим шляхом прийняття проблемно-орієнтованого законопроєкту «Про засади запобігання та протидії тінізації економіки». Для цього запропоновано врахування в зазначеному законопроєкті таких пріоритетних напрямів детінізації сфери послуг: законодавча імплементація процедури незалежної сертифікації всіх послуг, які мають бути зафіксовані єдиним базовим національним класифікатором; документальне підтвердження незалежної сертифікації конкретних послуг, що надаються чи надаватимуться суб’єктом підприємницької діяльності; функціонування національної інформаційно-аналітичної онлайн-платформи надавачів сертифікованих комерційних послуг і вартості цих послуг; фіксації оцінки, відгуків, скарг і пропозицій споживачів щодо якості і безпечності послуг; системне запровадження електронних безготівкових розрахунків для надання комерційних послуг. 

тінізація економіки, детінізація сфери послуг, пріоритети детінізації, напрями системної детінізації 

Визначено зростаючу роль digital-маркетингу в загальному спектрі маркетингової діяльності бізнесу. Окреслено еволюційний аспект розвитку цифрового маркетингу. Проаналізовано диверсифікацію підходів до визначення поняття digital-маркетингу, а також аргументовано відмінність між digital-маркетингом та інтернет-маркетингом. Обґрунтовано, що цифровий маркетинг збагатив інтернет-маркетинг можливостями мобільного зв’язку. Акцентована увага на змінах у маркетинговій діяльності, які сприяють подальшому розвитку брендів. Зроблені висновки та прогнози щодо подальшого дослідження у цій сфері. 

маркетинг, діджитал-маркетинг, інтернет-маркетинг, просування, еволюція маркетингу, бізнес 

Висвітлено основні тенденції сучасного стану зовнішньоторговельної діяльності України в розрізі експорту та імпорту товарів і послуг. Охарактеризовано товарну структуру зовнішньоекономічної діяльності України. Зазначено, що центральна роль у визначенні загальних обсягів експорту та імпорту товарів і послуг належить питанню ціноутворення. Висвітлено економічний зміст зовнішньоторговельних цін через призму основних видів зовнішньоекономічних операцій. Доведено, що механізм формування зовнішньоторговельних цін обумовлений їхнім економічним змістом і специфікою складових, які чітко регулюються чинним законодавством. Розглянуто основні складові експортних та імпортних цін. Наведено детальну характеристику окремих складових цін. Узагальнено, що, попри чіткість визначення основних складових, на формування цін продавця (експортера чи імпортера) впливають договірні умови, які погодили між собою суб’єкти зовнішньоекономічних відносин відповідно до правил Інкотермс. 

зовнішньоекономічна діяльність, зовнішня торгівля, експорт, експортна ціна, імпорт, імпортна ціна