УДК [332.122:338.43]:316.422(477.8); JEL H10, O13, Q10 Бас-Юрчишин М. А., Цимбаліста Н. А. Особливості запровадження механізмів соціально-економічної модернізації сільських територій західних областей України // Регіональна економіка. 2017. №4(86). С. 72-83. Літер.: 16
Автори
Анотація
Стаття присвячена дослідженню особливостей розвитку сільських територій Західного регіону України в контексті імплементації механізмів соціально-економічної модернізації. У сучасних умовах трансформаційних змін модернізації потребує значна частина застарілих підходів і механізмів соціально-економічного розвитку сільських територій, які є найменш реформованими та адаптованими до викликів сучасності. Приєднання України до Угоди про асоціацію з ЄС і запровадження змін адміністративно-територіального устрою разом з децентралізацією повноважень влади вимагає пошуку нових підходів до розвитку сільських територій з позиції комплексності та утвердження їхньої суб’єктності. Метою дослідження є виявлення особливостей соціально-економічного розвитку сільських територій Західного регіону України як фундаментальної основи для вибору пріоритетів їх модернізації в контексті забезпечення комплексного розвитку. У статті увагу зосереджено на проблемах поглиблення демографічної кризи, зростання рівня бідності, безробіття, падіння підприємницької активності, зниження якості медичних та освітніх послуг у сільській місцевості, занепад культурної сфери. Показники економічного та соціального розвитку проаналізовано в розрізі семи західних областей України та показано наявну диференціацію передумов запровадження механізмів модернізації сільських територій регіону. Зокрема, виявлено, що для областей Західної Україні характерні нижчі темпи демографічного спаду, а показники вікової структури є кращими, порівняно з більшістю регіонів Півночі та Сходу України. Водночас рівень розвитку та масштаби підприємницької діяльності в сільській місцевості цих областей суттєво поступається іншим регіонам України. На фоні середньоукраїнських показників у Західному регіоні є порівняно висока частка промисловості та транспорту та дещо менша концентрація економічної діяльності у сільському господарстві. Хоча за показником кількості юридичних осіб, зареєстрованих у сільській місцевості, з розрахунку на 1000 осіб сільського населення більшість західних областей перебуває на останніх сходинках у загальноукраїнському рейтингу. Аналіз сутнісних аспектів зайнятості та рівня доходів дав змогу встановити, що в Західних областях спостерігається вищий за середньоукраїнський рівень бідності сільського населення, а також більш інтенсивна трудова міграція. Оцінка рівня активності та інтенсивності інвестиційних процесів у сільській місцевості показала, що у Західному регіоні України, як і загалом в Україні, спостерігається поступове зростання частки інвестицій в аграрний сектор економіки на фоні нарощування обсягів капітальних вкладень за всіма видами економічної діяльності. Водночас Західні області займають останні місця за показником виробництва сільськогосподарської продукції у сільськогосподарських підприємствах. Аналіз стану сфери охорони здоров’я у сільській місцевості Західного регіону дозволив виокремити головні проблеми її розвитку. Зокрема, відсутність матеріально-технічного забезпечення; відтік висококваліфікованих кадрів; неналежний стан інфраструктурних об’єктів і транспортної інфраструктури; відсутність впровадження інформаційних технологій у сільську медицину на фоні розгалуженої мережі ФАПів і закладів сімейної медицини свідчить про неефективне використання бюджетних коштів. Встановлено, що освітня сфера у сільській місцевості Західного регіону України є вкрай неефективною. Так, за найвищих показників фінансування на одного учня у Західних областях результати зовнішнього незалежного оцінювання випускників сільських шкіл не досягають достатнього рівня знань. На цій підставі до пріоритетних напрямів активізації соціально-економічної модернізації сільських територій віднесено застосування комплексного програмного підходу, який охоплює формування здорового економічного клімату регіону, стимулювання економічної активності місцевого населення, створення належного забезпечення потреб громадян у соціальній сфері та окреслення конкурентних переваг окремих сільських територіальних громад.
Ключові слова:
регіон, сільські території, модернізація, територіальні громади, соціально-економічний розвиток, західні області України
Проаналізовано головні фактори, які визначають особливості організації медичного страхування у сільській місцевості, а саме: кількість і вікова структура населення; віддаленість населеного пункту від районного чи обласного центру; медична інфраструктура; рівень захворюваності населення; основні види захворювань; рівень доходів і сфери зайнятості населення; поінформованість і менталітет населення. Передумовами реформування системи фінансування охорони здоров’я та впровадження медичного страхування у сільській місцевості є такі: відсутність належного кількісного та якісного забезпечення населення медичною допомогою; малодоступність якісної медичної допомоги та висока вартість транспортування; переважання кількості населення з низьким рівнем доходів; низький рівень культури споживання медичних послуг; відсутність системи обліку захворюваності населення сільської місцевості. Представлено триетапний алгоритм надання послуги медичного страхування, відповідно до якого запропоновано здійснювати заходи щодо організації системи медичного страхування. Така організація має здійснюватися відповідно до схеми, що охоплює: наповнення програми; її вартість; представництво страховика у населеному пункті; систему обліку та маркетинг залежно від форми (добровільна чи обов’язкова) реалізації послуги медичного страхування.
Досліджено тенденції соціально-економічного розвитку сільських територій України. Увагу зосереджено на проблемах поглиблення демографічної кризи, зростання рівня бідності, безробіття, падіння підприємницької активності в сільській місцевості. Окремі показники проаналізовано в регіональному розрізі та показано наявну дивергенцію соціально-економічного розвитку сільських територій держави. Зокрема, виявлено, що вищі темпи демографічного спаду більш характерні для тих регіонів, у яких частка сільського населення є нижчою за середню по Україні. Крім того, погіршення вікової структури населення в напрямі зниження частки дітей, порівняно з питомою вагою людей старшого покоління, спостерігається у напрямах із заходу на схід та з півдня на північ країни. Аналіз сутнісних аспектів сільської зайнятості дав змогу встановити, що за приблизно однакових рівнів зайнятості і безробіття населення в міських і сільських поселеннях характерною ознакою сільської зайнятості є порівняно велика частка самозайнятості, яка до того ж, головно, зосереджена в неформальному секторі економіки. Причому така ситуація має під собою реальне інституційне підґрунтя, закріплене у чинному законодавстві України. Стан і динаміка розвитку підприємницької діяльності в сільській місцевості також не сприяє вирішенню наявних проблем у сфері сільської зайнятості. У понад 34,6% сіл України немає жодного підприємства чи організації, серед них майже 2 тис. сільських населених пунктів з чисельністю мешканців понад 300 осіб. Головним видом діяльності залишається сільське господарство. При цьому кількість малих і середніх сільськогосподарських підприємств поступово скорочується на фоні зростання кількості великих агрохолдингів та одночасного збільшення їхніх земельних банків. Така ситуація негативно позначається на ринку праці та соціальній інфраструктурі сільських територій і вимагає негайного пошуку шляхів подолання несприятливих тенденцій.
розвиток сільських територій, демографічна криза, зайнятість сільського населення, розвиток підприємництва в сільській місцевості
Представлено дослідження процесів адміністративно-фінансової децентралізації в Україні на базовому рівні місцевого самоврядування – на рівні новостворених ОТГ з точки зору перших результатів, ризиків і викликів, які мають місце у сучасних умовах. Проаналізовано зміни до законодавства України в контексті адміністративно-територіальної реформи та реформи фіскальної децентралізації. Визначено місце та роль міст обласного значення в процесі реалізації реформи адміністративно-територіального устрою. Проаналізовано можливості формування міських агломерацій у контексті реформування адміністративно-територіального устрою. Запропоновано заходи щодо покращення фінансової спроможності територій для здійснення місцевими органами влади повноважень у контексті зміни адміністративно-територіального устрою та просторової організації влади на базовому рівні управління. Обґрунтовано шляхи зміцнення фінансової автономії муніципалітетів.
об’єднана територіальна громада (ОТГ), місто обласного значення, агломерація, фінансова спроможність, адміністративно-фінансова децентралізація
Розглянуто проблему асиметрії формування ринків праці регіонів. На основі досліджених матеріалів доведено, що проблеми міжрегіональних диспропорцій розвитку регіональних ринків праці України вимагають розробки новітніх механізмів сприяння формуванню перспективних кадрів, орієнтованих на локальний ринок. Одним з дієвих механізмів формування кадрового потенціалу регіону є професійна орієнтація, яка в умовах проведення освітньої та адміністративно-територіальної реформ потребує модернізації. Для вирівнювання регіональних диспропорцій ринку праці регіонів удосконалено інструментарій професійної орієнтації учнівської молоді в державній службі зайнятості, складовою якої є: інформація про стан і перспективи розвитку окремих регіонів, об’єднаних територіальних громад, інформація про капітальні інвестиції за видами економічної діяльності в регіонах, розвиток перспективних галузей. У статті запропоновано методологію ознайомлення учнів з професіями регіону за галузевими ознаками на основі чотирьохвимірної структури: «галузь – робітничі професії галузі – спеціальності галузі з неповною вищою освітою – спеціальності галузі з повною вищою освітою». Визначено алгоритм впровадження оновленої методології професійної орієнтації учнівської молоді в державній службі зайнятості.
регіон, ринок праці, професійна орієнтація, учнівська молодь
На основі принципів діалектичної логіки зроблена спроба критичної оцінки перспектив досягнення задекларованих в національній доповіді «Цілі сталого розвитку» завдань та індикаторів, зокрема, досліджені цілі сталого розвитку, які безпосередньо стосуються функціонування сільських територій. Більш глибоко та критично проаналізовано індикатори, що вказують на досягнення цілі 2 «Подолання голоду. Сільське господарство». Зокрема, проведено ретроспективний аналіз споживання окремих видів сільськогосподарської продукції (молока, м’яса, фруктів) та визначено проблеми, що стоять на заваді досягнення визначеного рівня споживання. Обґрунтовано взаємозв’язок між сталим сільським господарством та сталим розвиток сільських територій. Оскільки невеликі агроформування відіграють ключову роль в забезпеченні зайнятості у сільській місцевості та підтримують соціальну сферу, досягнення цілей сталого розвитку сільських територій нерозривно пов’язане з їх діяльністю. Запропонована модель взаємодії аграрних підприємств та сільських територій в процесі переходу до концепції сталого розвитку, де визначено взаємозв’язок між завданнями менеджменту учасників процесу.
сталий розвиток, цілі сталого розвитку, сільські території, сільське господарство
Досліджено теоретичні підходи до визначення сутності поняття «управління земельними ресурсами». Розкрито особливості врегулювання змісту цієї категорії Європейською економічною комісією ООН та ФАО. Виявлено недоліки економіко-правового регулювання у сфері управління земельними ресурсам в Україні та їх наслідки. Визначено істотні ознаки недосконалості сучасної системи управління земельними ресурсами. Доведено, що в сучасних соціально-економічних умовах України вирішального значення у сфері управління земельними ресурсами набуває досконала регламентація термінів, стандартів, нормативів, а також дієвість механізмів імплементації повноважень, правил і процедур. Висвітлено підходи Європейської економічної комісії ООН та ФАО для належного управління земельними ресурсами. Обґрунтовано пропозиції до формування інституційно-правового механізму модернізації сучасної системи управління земельними ресурсами в Україні на засадах: реальної децентралізації влади; пріоритетності забезпечення режиму особливої охорони земель і сталого землекористування; повноцінної інтегрованої участі уповноважених суб’єктів управління земельними ресурсами та громадянського суспільства. Головним чинником такої модернізації є повноцінна реалізація схвалених Кабінетом Міністрів України Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, Стратегії реформування державного управління України на 2016-2020 рр.
модернізація, земельні ресурси, система управління земельними ресурсами, децентралізація влади
Висвітлено науковий доробок академіка М. І. Долішнього у формуванні Львівської школи регіоналістики. Окреслено широкий спектр наукових досліджень ученого, зокрема у сфері формування нормативно-правового забезпечення державної регіональної політики, стратегічного планування соціально-економічного розвитку регіонів, економічного районування та макрорегіоналізації країни, проведення адміністративно-територіальної реформи, структурної перебудови економіки регіонів і транскордонного співробітництва. Акцентовано увагу на активній державницькій позиції вченого в частині збереження територіальної цілісності України та усвідомлення вагомої ролі наукового потенціалу країни у реалізації необхідних для економіки країни реформ в умовах поглиблення процесів євроінтеграції та глобалізації.
Розглянуто сучасний стан та основні проблеми реалізації адміністративної та адміністративно-територіальної реформ в Україні. Проаналізовано дії виконавчої та законодавчої влади України щодо проведення цих реформ. Сформульовано основні пропозиції щодо їх реалізації.
адміністративна реформа, адміністративно-територіальна реформа, децентралізація, місцеве самоврядування, територіальні громади
Досліджено понятійний контур соціальної інфраструктури як каталізатора модернізації соціогуманітарного простору регіонів України. Запропоноване власне визначення поняття «соціальна інфраструктура». Обґрунтовано підходи до класифікації соціальної інфраструктури регіонів України. Визначено, що головним елементом соціальної інфраструктури, який забезпечує якісний людський розвиток, є освіта. Встановлено, що доступність освіти залежить від матеріальної бази освітніх інституцій, кількості навчальних закладів, їх оснащеності, рівня кваліфікації персоналу, можливості використання освітніх інституцій і якості послуг, які вони надають. Розглянуто головні бар’єри рівного доступу населення регіонів України до освіти та причини їх виникнення. Доведено, що детермінантою функціонування соціальної інфраструктури є всебічний розвиток людини шляхом створення комплексу життєвих благ, необхідних для розширеного відтворення.
соціальна інфраструктура, соціальна політика, соціогуманітарний простір, освіта, доступ до освіти
Проаналізовано головні особливості сучасної української міграції. Оцінено трансформацію східного й західного векторів зовнішньої трудової міграції та регіональні масштаби вимушених внутрішніх переміщень населення в Україні. Показано наявні та можливі економічні й соціальні аспекти взаємодії цих видів міграції. Наголошено на головних наслідках міграцій, а саме на зростанні навантажень на регіональних ринках праці та здешевленні робочої сили. Окреслено основні риси самоорганізації громад українських мігрантів, роль міжнародних організацій у цьому процесі. Відзначено головні секторальні особливості працевлаштування внутрішньо переміщених осіб в Україні. Обґрунтовано необхідність застосування нових підходів і методик аналізу інтеграційних процесів у регіонах-реципієнтах найбільшої кількості мігрантів для попередження чи залагодження конфліктів між корінним і прибулим населенням.
зовнішня трудова міграція, внутрішньо переміщені особи (ВПО), самоорганізація, громада мігрантів, ринок праці
Висвітлено стратегічні орієнтири розвитку областей Карпатського регіону та проведено їх оцінку на предмет узгодження з цілями Державної стратегії регіонального розвитку, доведено необхідність пріоритетизації стратегічних орієнтирів розвитку регіонів на основі виявлення так званих «точок росту», які активізують процес використання власного потенціалу та економічне зростання регіону. Встановлено, що одним з дієвих напрямів формування та реалізації нової регіональної політики є фокус на розвиток макрорегіонів, до яких належить і Карпатський регіон. У результаті проведеного дослідження визначено особливості планування, фінансування та реалізації заходів регіонального розвитку, результати якого вказують на необхідність інтеграції розвитку регіонів, у тому числі й фінансових ресурсів, спрямованих на розвиток регіону. Обґрунтовано необхідність підвищення рівня культури стратегічного планування, спрямованого на реалістичність плану заходів з реалізації стратегій регіонального розвитку з чітким визначенням організаційних, фінансових і контрольних параметрів; організація належного інформаційного забезпечення реалізації регіональної політики на засадах підвищення прозорості прийняття рішень і їх виконання, рівня поінформованості усіх зацікавлених осіб, можливостей громадського моніторингу управлінських рішень на місцях.
регіональний розвиток, стратегія розвитку, стратегічні орієнтири, макрорегіон, Карпатський регіон
УКР 
ENG
Цимбаліста Н. А. Польський досвід розвитку сільських територій для України / Н. А. Цимбаліста // Регіональна економіка. – 2017. – №2(84). – С. 173-174.