Динамічні зміни у способах генерації та поширення знань змінюють інституційний ландшафт і конкурентне середовище систем вищої освіти (СВО) країн і регіонів, потребують від політиків і менеджерів інноваційних управлінських рішень, обумовлюють актуальність нових теоретичних концепцій і прикладних моделей аналізу конкурентоспроможності національних СВО.
Аналіз наукових публікацій вітчизняних і зарубіжних учених з проблем розвитку СВО дає підстави дійти висновку, що, по-перше, вища освіта як особливий вид економічної діяльності стала предметом вивчення економічних та управлінських наук лише у другій половині XX ст., по-друге, завдяки поєднанню соціокультурних, політичних та економічних функцій вища освіта потребує міждисциплінарного підходу до вирішення проблем ефективності; по-третє, у кожній країні, попри глобальні тенденції розвитку, система вищої освіти має локальні особливості, а відтак – потребує виявлення закономірностей розвитку і національних резервів підвищення конкурентоспроможності.
Метою цієї статті є визначення основних чинників, обмежень і напрямів удосконалення інституційної підтримки розвитку системи вищої освіти України в умовах інтеграції у глобальний простір вищої освіти та викликів XXI ст.
Основні положення і висновки, представлені у статті, базуються на принципах системного і порівняльного аналізу, статистичних і соціологічних методах. Емпірична база дослідження – дані національної і міжнародної статистики, спеціальних соціологічних досліджень з питань економіки та управління у вищій освіті.
Структура статті містить такі розділи: позиція України в міжнародних рейтингах, глобальні і національні тенденції розвитку вищої освіти, у тому числі бізнес-освіти, результати національних досліджень щодо якості вищої освіти в Україні та працевлаштування випускників, висновки та пропозиції.
Здійснено аналіз глобальних чинників трансформації національних СВО, внаслідок чого з’ясовано, що вплив демографічних чинників виявляється у структурних зрушеннях у віковому розподілі населення на користь осіб старшого віку, а відтак – зменшенні попиту на освітні продукти серед населення традиційного “студентського” віку, необхідності диверсифікації освітніх продуктів відповідно до концепції навчання протягом усього життя. Вплив соціально-економічних чинників пов’язаний з асиметрією показників якості життя та виявляється у зростанні процесів освітньої і трудової міграції, глобальній конкуренції за талановитих студентів і дослідників. Технологічні чинники зумовлюють диверсифікацію методів викладання і навчання, зростання кількості он-лайн освітніх продуктів, розвиток неформальної освіти і в підсумку – демократизацію СВО та ризики зменшення кількості закладів вищої освіти (ЗВО).
Сформульовано висновок, що одним з визначальних факторів реалізації національних завдань СВО України у контексті глобальних цілей сталого розвитку є посилення співпраці державних і місцевих органів влади, бізнесу та вищої освіти на принципах автономії ЗВО. У Тому для України важливими є такі кроки: підвищення соціальної відповідальності бізнесу на всіх етапах формування інтелектуального капіталу: спільна розробка нових стандартів у галузі вищої освіти, спеціальних програм сертифікації бізнес-освіти для різних категорій споживачів освітніх послуг, запровадження систем моніторингу працевлаштування випускників ЗВО та використання його результатів у підвищенні ефективності СВО України та її ЗВО. 

вища освіта, розвиток, Україна, регіони, виклики 

Якість життя є індикатором сталого розвитку країни та її регіонів, їх конкурентоспроможності на світових ринках, динаміки якісних змін у суспільстві. Саме тому тематика якості життя є предметом дослідження не лише науковців, але й об’єктом особливої уваги політиків, представників державної влади і місцевого самоврядування, громадської думки.
На відміну від зарубіжних науковців, проблематика оцінювання якості життя та її складових досліджується українськими вченими порівняно недавно. Вивчення якості життя в Україні здебільшого зводиться до об’єктивної оцінки, яку вимірюють статистичними показниками витрат і ресурсів домогосподарств. Однак значно менше уваги вітчизняні науковці й експерти приділяють суб’єктивним оцінкам якості життя, які відображають її індивідуальне розуміння і відчуття.
Метою авторського дослідження є комплексна характеристика якості життя у Львівській області (Україна) на основі суб’єктивних оцінок населення регіону та з урахуванням міжнародного досвіду подібних досліджень у європейських країнах, зокрема у Польщі. Відповідно до поставленої мети у дослідженні реалізовані такі основні завдання: 1) узагальнено основні методичні підходи до оцінювання якості життя з урахуванням об’єктивних і суб’єктивних характеристик та їх інформаційного забезпечення; 2) визначено вплив різних аспектів / чинників якості життя на його загальну самооцінку мешканцями Львівської області; 3) оцінено вплив чинника освіти на соціальні та економічні індикатори якості життя на регіональному та національному рівнях.
Дослідження базується на узагальненні теоретичних підходів вітчизняних і зарубіжних науковців до кількісного та якісного аналізу якості життя населення. Емпіричні дослідження якості життя населення Львівської області проведені з використанням методів статистики і соціології у розробці інструментарію та дизайну вибірки респондентів.
На основі анкетного обстеження населення Львівської області, яке проведено авторами з урахуванням міжнародного досвіду подібних досліджень у європейських країнах, у статті здійснено узагальнення та статистичний аналіз суб’єктивних оцінок якості життя населення Львівської області. З’ясовано, що за 5-бальною шкалою середній бал задоволеності якістю життя серед жителів області становить 4,07. Серед визначальних чинників загальної задоволеності якістю життя є сімейний стан, умови проживання і спосіб проведення вільного часу. Результати статистичного аналізу взаємозв’язку окремих аспектів якості життя показали, що чинник освіти має помітний вплив на спосіб проведення вільного часу, стан здоров’я та фінансовий стан.
Результати авторських та інших статистичних обстежень вказують на те, що якість освіти, а також рівень її відповідності індивідуальним очікуванням, є серед визначальних чинників підвищення якості людського життя як на індивідуальному, так і регіональному й національному рівнях.
Автори дослідження вважають, що доповнення методики обстеження умов життя домогосподарств у регіонах України блоками показників, які комплексно характеризують якість життя і базуються на самооцінках домогосподарств, забезпечить більш повне уявлення про реальні суспільні настрої у регіонах України, рівень соціальної напруженості та соціальної безпеки. 

якість життя, чинники якості життя, обстеження населення, суб’єктивна оцінка, об’єктивні індикатори, освіта, нерівність, Україна (Львівська область) 

Здійснено економіко-статистичний аналіз взаємозв’язку показників кадрового потенціалу вищої освіти та науки в регіонах України і результатів інноваційної діяльності. Виявлено, що для регіонів України характерною є значна асиметрія кількості фахівців вищої кваліфікації, а також гостра проблема їх збереження у Донецькій і Луганській областях. Доведено щільний характер досліджуваного зв’язку за такими показниками інноваційного розвитку, як кількість інноваційно-активних підприємств, обсяги створених і впроваджених передових технологій. На регіональному рівні підтверджено висновок про те, що Україна втрачає кадровий потенціал на етапі правового захисту та комерціалізації наукових ідей. Сформульовано висновки, що визначальними чинниками підвищення ефективності використання кадрового потенціалу інноваційного розвитку регіонів є: зростання попиту на інновації серед усіх суб’єктів регіональної економіки; реалізація взаємовигідних форм співробітництва інститутів науки, вищої освіти та бізнесу в інтересах конкурентоспроможності розвитку кожного з них; використання різноманітних інструментів інформаційної політики для популяризації інноваційних розробок і підвищення рівня інноваційної культури у різних сферах життєдіяльності регіону. 

вища освіта, наука, кадровий потенціал, фахівці вищої кваліфікації, кореляційний аналіз, щільність зв’язку, інновації, інноваційна діяльність, регіон 

Узагальнено методичні підходи до оцінки конкурентоспроможності туристичної галузі на різних рівнях управління у цій галузі, зокрема держави, регіону, організації. Враховуючи стратегічне значення розвитку туризму для багатьох регіонів України, особлива увага звернена на можливість оцінки конкурентоспроможності туристичного продукту в контексті забезпечення конкурентоспроможності регіону. З цією метою запропоновано визначення поняття «туристичний продукт регіону» як сукупність усіх видів товарів і послуг, які пропонуються у регіоні для різних категорій споживачів і розроблені на основі регіональних історико-культурних, природних та інших туристичних ресурсів території. Здійснено оцінку конкурентоспроможності туристичного продукту областей Карпатського регіону з використанням методів стратегічного аналізу, зокрема матриці Бостонської консалтингової групи. 

туристичний продукт регіону, конкурентоспроможність, стратегічний аналіз, матриця Бостонської консалтингової групи