Здійснено комплексний аналіз сучасного стану системи стратегічного планування в Україні в контексті нормативно-правових, інституційних і методологічних викликів. Визначено ключові структурні, нормативні, інституційні й операційні дисфункції, що обмежують її здатність забезпечувати довгостроковий соціально-економічний розвиток. Проаналізовано зміст і наслідки застарілих положень законодавства, відсутність узгодженої ієрархії стратегічних документів між національним, регіональним і місцевим рівнями, а також суперечності у процедурах розроблення та фінансування стратегій. Обґрунтовано вплив політичної циклічності, частих ротацій еліт і низької стійкості інституцій на формування короткострокових пріоритетів, що перешкоджають реалізації довгострокових стратегічних цілей. Установлено, що розрив між стратегічними цілями та бюджетним забезпеченням, домінування формального моніторингу та відсутність обов’язкового фінансового підкріплення стратегічних рішень призводять до декларативності стратегічних документів і обмежують практичний вплив їх на розвиток територій. За результатами дослідження визначено основні групи системних недоліків та окреслено напрями модернізації стратегічного планування, що передбачають оновлення законодавчої бази, підвищення інституційної спроможності, узгодження стратегічного та бюджетного планування та формування умов для довгострокової стратегічної стабільності. 

стратегічне планування, регіональний розвиток, інституційна спроможність, конкурентоспроможність регіонів 

Розглянуто роль інновацій у підвищенні продуктивної спроможності економіки регіонів України. Оцінено місце України у світових рейтингах індексу інноваційного розвитку економіки. Проаналізовано зміну місця України за підіндексами інноваційного розвитку за версією Bloomberg упродовж семи років. Побудовано матрицю рівня продуктивності інноваційної діяльності, яка містить ключові параметри інноваційної діяльності в розрізі її шістьох напрямів. На основі побудови лінійної моделі 14-факторної множинної регресії здійснено оцінювання залежності між багатофакторною продуктивністю та інноваційною діяльністю регіонів України. Результати проведеного моделювання свідчать про посилення тенденцій негативного випливу інноваційної діяльності на багатофакторну продуктивність у 2021 р. порівняно з 2013 р. Зазначено, що активізація інноваційних процесів до певного часу призводить до підвищення продуктивної спроможності економіки регіону, не всі інноваційні процеси справляють безпосередній або значний вплив на зростання багатофакторної продуктивності економіки, а деякі розглянуті чинники негативно впливають на її формування, адже призводять до її зменшення. Проаналізовано основні моменти наявного так званого парадоксу інновацій і продуктивності. 

продуктивна спроможність, спроможність економіки, регіони, багатофакторна продуктивність, інноваційна діяльність, моделювання, нові технології, інноваційний парадокс 

Здійснено аналіз, порівняння та систематизацію методичних підходів до оцінювання продуктивної спроможності секторів економіки. Визначено їхні основні переваги та певні недоліки. Зокрема, проаналізовано європейський і світовий досвід оцінювання продуктивної спроможності економіки. Виокремлено основні процеси, на які зосереджують увагу американські та європейські вчені, досліджуючи продуктивність економіки. Зроблено акцент на пріоритетності певних чинників підвищення продуктивності секторів економіки: інноваційно-технологічного, капіталу, праці, зовнішньоекономічного та ін. Представлено динаміку рейтингів України за рівнем інноваційної спроможності впродовж 2014-2021 рр. та зроблено висновок про відсутність в Україні активної політики та проривів щодо сприяння інноваторству з боку держави та бізнесу. Сформовано перелік детермінант продуктивної спроможності регіонів у розрізі структурного-секторального, просторово-секторального та інноваційно-секторального її виміру та визначено основні напрями оцінювання їх. 

методичні підходи, продуктивна спроможність, структурні пропорції, відтворювальні процеси, секторальна структура 

Оцінено структурні зміни економіки регіонів у контексті підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом (ЄС). Окреслено основні проблеми розвитку структури економіки регіонів і запропоновано шляхи успішного процесу імплементації положень даної Угоди, а саме структурна перебудова промисловості регіонів і модернізація виробництва на основі нових технологій, зміна пропорцій у видах економічної діяльності регіонів, формування оптимальної територіальної структури економіки, реструктуризація аграрного сектору економіки регіонів, збільшення внутрішньовиробничого попиту на продукцію інноваційно-інвестиційного походження в регіонах, збільшення частки інноваційної активності малих підприємств у регіонах, збільшення інвестиційної активності регіонів, зменшення регіональної диспропорційності інвестування тощо. 

структура економіки, регіональна структурна політика, промисловість, інвестиції, інновації, Угода про асоціацію між Україною та ЄС, євроінтеграційні процеси