У статті розглянуто питання структурної трансформації економіки регіону та обґрунтовано концептуальні засади формування регіональної політики структурної модернізації економіки в контексті активізації євроінтеграційних процесів. В її основу закладено імперативи розумної спеціалізації. Здійснення порівняльного аналізу ефективності структурних трансформацій в регіонах Польщі та України в умовах євроінтеграції дозволило встановити, що структура економіки регіонів України є наближеною до структури економіки Польщі, водночас для України властиві значні дисбаланси у динаміці зростання науко – та технологічномістких секторів економіки, низький рівень продуктивності праці, а також неефективне використання ендогенного природного, геополітичного та соціально-економічного потенціалу регіонів. Встановлено, що тенденції структурної модернізації економіки регіонів України свідчать про неефективність системи державного управління в цій сфері, зокрема в частині врахування можливостей s ризиків, пов’язаних з Угодою про асоціацію між Україною та ЄС. З одного боку, вона розширює можливості доступу українських виробників до європейських ринків інвестицій, інновацій, технологій тощо, з іншого, виникає низка ризиків, врахування яких є обов’язковим при розробці механізмів реалізації такої політики, а саме: обмеження щодо застосування протекціоністських заходів на внутрішніх ринках; перетворення України у місце розташування філій іноземних компаній і постачальника продукції низького або середнього рівня переробки для іноземних брендів; низький рівень прибутковості таких підприємств і програш власних позицій у «глобальному економічному ланцюзі» країнам з ще більш дешевою робочою силою; консервація низького рівня оплати праці та, відповідно, якості життя населення. Запропоновано матрицю ринкових драйверів і чинників зростання в розрізі виділених груп секторів економіки України за критеріями їх конкурентоспроможності та інноваційності (високотехнологічна промисловість, послуги, масове виробництво, переробна промисловість, а також виробництво товарів і послуг, які не беруть участі у глобальній торгівлі, але мають важливе значення для формування регіональних і локальних ринків). Одним з магістральних напрямів структурної модернізації економіки регіонів України має стати неоіндустріалізація, яка передбачає активізацію розвитку галузей промисловості на основі інновацій, нових технологій та моделей управління. Результативність неоіндустріальної трансформації вітчизняного промислового потенціалу та інтеграції в глобальні виробничі ланцюжки з більшою часткою доданої вартості може забезпечити поєднання експортоорієнтованої та інноваційноспрямованої моделей індустріалізації.
структурна трансформація, модель регіонального розвитку, структура економіки регіону, розумна спеціалізація, неіндустріалізація
Встановлено, що у високорозвинених країнах світу одним з визначальних чинників подолання наявних структурних диспропорцій і забезпечення стійкого економічного зростання є регіональна структурна політика. Зважаючи на результативність структурних процесів в економіці Польщі, метою статті обрано дослідження механізмів реалізації регіональної структурної політики на мезорівні, що дозволить сформувати пропозиції для України щодо імплементації кращих зразків польського досвіду у цій сфері. Проведене дослідження показало, що реалізація Програми сприяла тому, що упродовж останніх років спостерігається зростання рівня конкурентоспроможності регіонів Східної Польщі навіть у межах Європейського Союзу. При цьому основним донором регіональної політики Польщі залишався не польський уряд, а європейські фонди, передусім ЄФРР і Фонд згуртування. Ця обставина говорить про зацікавленість ЄС у налагодженні господарського життя на східних околицях ЄС і створення там потужної господарської інфраструктурної бази (транспортної, інженерної, інноваційної, інформаційної), яка може стати своєрідним економічним кордоном, спрямованим на забезпечення господарської безпеки ЄС.
Проаналізовано основні історико-еволюційні етапи розвитку теоретичних поглядів стосовно галузевих структурних зрушень задля визначення основних чинників впливу на економічне зростання регіону. Розкрито питання формування галузевої структури регіону та встановлено роль і значення галузевих зрушень у вказаних процесах. Визначено, що слабкою ланкою в економічних дослідженнях є недостатнє розмежування понять регіонального галузевого зрушення та регіональних галузевих змін. Маловивченими залишаються питання специфіки галузевих зрушень в економіці регіонів. Встановлено, що основним чинником економічного зростання регіонів є конкурентоспроможність галузей. Виявлено, що еволюція теоретичних поглядів на проблему галузевих структурних зрушень дозволила досягти істотного прогресу в аналізі та оцінці структурних процесів в економіці та формуванні політики, що дає змогу регулювати положення окремих галузей. Визначено основні завдання галузевих структурних зрушень.
Досліджено наукові підходи щодо формування нової моделі регіонального розвитку в Україні. Представлено принципи формування нової моделі регіонального розвитку на основі структурних трансформацій. Зроблено висновок про розмивання принципів солідарності та субсидіарності в регіональній політиці; пропонується побудова двоїстої регіональної доктрини, заснованої на поєднанні концепцій вирівнювання розвитку регіонів і розвитку «полюсів зростання»; обґрунтовується необхідність реформування політичної моделі як умови ефективності політики регіонального розвитку. Доведено, що на сучасному етапі розвитку економіки України залишається нерозв’язаною та дискусійною ціла низка питань, пов’язаних з формуванням структурної політики. Серед таких питань: алгоритм формування та проблеми реалізації, роль держави у регулюванні структурних адаптацій, поєднання стабілізаційних заходів і структурної політики для підвищення потенціалу економічного зростання. Наголошено, що сучасна практика реалізації регіональної політики в Україні не вирізняється послідовністю у визначенні та досягненні своїх цілей, характеризується недосконалістю застосування інструментів, має інші недоліки. Одним з їх пояснень є конфлікт цілей, які ставляться перед урядом – забезпечити умови довгострокового зростання (через структурні реформи, розкриття інноваційного потенціалу економіки тощо) і скоротити розрив між рівнями розвитку регіонів. Встановлено, що для України цілком виправданою є відмова від моделі монодоктрин і вибудовування моделі двоїстої доктрини. Натомість перспективною для реалізації в умовах України є покрокова стратегія – спочатку отримати максимальний ефект від зосередження ресурсів у агломераціях, а потім створені ресурси (нехай, переважно, матеріальні) розвернути у бік інших територій, сформувавши в них якісну інфраструктуру, підвищивши умови життя, створивши умови для демографічного відновлення. Її практична реалізація вимагає серйозного довгострокового стратегічного планування, наступності політики, низки інших умов. Серед першочергових напрямів реформ, орієнтованих на запуск нової моделі зростання в Україні, високе значення мають реформи політичної системи та системи державного управління, пошук моделі, що дозволяє відновити довіру до політичних інститутів, зміцнити авторитет інститутів громадянського суспільства та місцевого самоврядування, що дозволить проводити ефективнішу політику розвитку регіонів.
Прокопюк А. Структурні трансформації економіки регіонів в умовах євроінтеграції: досвід Польщі та перспективи його використання в Україні. Львів: ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього НАН України», 2016. 375 с. (Серія «Проблеми регіонального розвитку»). {re2018.02.089.007}
Сторонянська І., Прокопюк А. Структурні дисбаланси розвитку економіки регіонів: порівняльний аналіз України та Польщі: монографія. Львів-Білосток, 2018. 328 с. {re2021.03.005.008}