Установлено, що сучасна економіка України характеризується втратою певної частки промислового й ресурсного потенціалу, відтоком інвестиційного капіталу, що обумовлює потребу у вирішенні низки стратегічних національних проблем, пов’язаних з неефективністю та інертністю державних владних інститутів і органів місцевого самоврядування у забезпечені сталого розвитку національної економіки. Обґрунтовано положення про те, що в сучасних умовах функціонування економічної системи України без ефективної інвестиційної політики неможливо досягти економічного зростання. Ефективна національна інвестиційна політика дозволяє країнам, що розвиваються, уникнути економічної й технологічної залежності, забезпечує вирішення ключових завдань сталого розвитку окремих регіонів та країни загалом, зростання їхнього економічного потенціалу, підвищення життєвого рівня населення. Сучасні трансформаційні процеси та світові тенденції економічного розвитку висувають нові вимоги до формування політики регулювання інвестиційним процесом в Україні. Визначено, що особливістю сучасної національної інвестиційної політики України є те, що вона формується й реалізується в умовах реформування системи державного управління. 

інвестиції, політика, розвиток, регіон, управління, місцеве самоврядування 

Проаналізовано динаміку формування об’єднаних територіальних громад. З’ясовано, що вона значною мірою обумовлена тим, що законодавчо передбачено лише добровільне об’єднання, що у подальшому уповільнить процес і спричинить певні проблеми. Обґрунтовано положення про те, що важливим шляхом підвищення ефективності місцевого самоврядування та формування спроможності територіальних громад є максимальне залучення інституцій громадянського суспільства, представників бізнесу до співробітництва на партнерських засадах. Встановлено, що значна розбіжність результативності об’єднаних територіальних громад обумовлена їх стартовими умовами та рівнем наявного менеджменту. Доведено, що досягнення об’єднаними територіальними громадами фінансової спроможності буде можливе шляхом наповнення місцевих бюджетів доходами від єдиного податку, акцизу на пальне, плати за землю та іншими власними доходами, а не лише через ПДФО. Визначено пріоритетні напрями діяльності органів місцевого самоврядування щодо посилення фінансової стійкості та самостійності місцевих бюджетів. Визначено роль прогнозування змін у структурі населення територій у плануванні їх просторового розвитку для забезпечення сталого, збалансованого розвитку об’єднаних територіальних громад. 

децентралізація, інститути громадянського суспільства, об’єднані територіальні громади, прогнозування змін у структурі населення територій, спроможність місцевого самоврядування 

Проаналізовано підходи до формування регіональної екополітики у сучасних умовах децентралізації державної влади в Україні, визначено роль екополітики у євроінтеграційних процесах і в соціально-економічному розвитку регіонів України. Обґрунтовано положення про те, що визначення оптимального співвідношення централізації і децентралізації на сучасному етапі становлення України як європейської держави постає в центрі реформування процесів соціально-економічного розвитку країни. Встановлено, що розробка стратегії регіонального розвитку обмежується перспективами зростання економіки і освоєння ресурсного потенціалу, а екологічні аспекти регіонального розвитку залишаються поза увагою або є узагальненими. Визначено, що децентралізація вимагає підвищення ролі регіональної політики у функціонуванні держави, забезпечує поступовий перехід від короткострокового до середньострокового планування в галузі регіонального розвитку. Доведено, що важливою умовою ефективної реалізації регіональної екополітики є оптимальне поєднання економічних методів з плановими, адміністративними та правовими, спрямованими на встановлення партнерських відносин органів публічної влади з бізнесом, населенням. 

державна влада, управління, децентралізація, місцеве самоврядування, регіональна політика, регіональна екополітика, екологічний прогноз 

Проблема формування людського і соціального капіталу тісно пов’язана з функціонуванням системи освіти. З позицій системного підходу освіта є функціональним інститутом соціуму, який має свою структуру і специфічну мету функціонування. Ускладнення соціально-виробничих, інформаційно-інтелектуальних зв’язків у процесах цивілізаційного розвитку породжує підвищені вимоги до функціонування соціальної і виробничої підсистем, які можуть бути вирішені лише за допомогою освіти.Функціонування системи освіти – це не просто передача знань і розвиток особи, але й інтелектуальний супровід соціально-економічного розвитку. Функції освіти відіграють важливу роль у темпах прогресу цивілізації в найближчому майбутньому. У контексті сталого розвитку важливим моментом ролі освіти є те, що знання володіють здатністю збільшуватись і поглиблюватись. У результаті цього освіта передає знання наступному поколінню, чим забезпечується прогресивний розвиток майбутніх поколінь.
Сьогодні зростають темпи застаріння знань, скорочується життєвий цикл товарів (послуг). Компанії досягають переваг у конкурентній боротьбі шляхом створення стратегій, що фокусуються не на прогнозуванні та аналізі зовнішнього оточення, а передусім на ефективному нарощуванні й використовуванні власних ресурсів, насамперед інтелектуальних. 

освіта, знання, людський капітал, ресурс, розвиток, економіка 

Розглядаються проблеми формування державної політики регулювання регіональних економічних процесів. Обґрунтовано необхідність трансформації механізмів державного управління з урахуванням особливостей регіональних економічних систем. Встановлено, що в умовах євроінтеграційних процесів головною метою державного регулювання є створення умов для динамічного і збалансованого розвитку територій. В умовах децентралізації державне регулювання має надавати імпульс внутрішнім факторам регіонального розвитку. Виокремлено основні положення формування стратегії регіонального інноваційного розвитку. 

управління, економічна політика, регіональна економічна система, децентралізація, стратегія, державне управління, мікроінструменти 

Обґрунтовано необхідність переходу від економічної до еколого-економічної системи. Досліджено особливості системи управління еколого-економічної системи, сформовано її модель. Визначено, що концепція сталого розвитку має три основні центри спрямування цілей: природа, суспільство і виробництво. На підставі біотичних принципів гармонізації життєдіяльності і збалансованого розвитку виокремлено напрями управління еколого-економічною системою, а саме: екологічне оздоровлення деградованих природних об’єктів, ландшафтів і стабілізація екологічного стану держави; відновлення природного потенціалу, заощадливе природокористування; забезпечення екологічної безпеки, зменшення антропогенного тиску і забруднення відходами; екологізація загальних функцій управління; екологізація соціально-економічного розвитку, впровадження принципів сталого розвитку. Запропоновано теоретико-методологічні підходи до формування управління еколого-економічної системи. 

економіка, управління, механізми управління, еколого-економічна система, екологічний фактор