На основі аналізу особливостей формування державної регіональної політики в Україні виділено етапи її еволюційних змін. Проаналізовано основні недоліки її реалізації. Обґрунтовано засадничі положення, напрями та першочергові орієнтири модернізації державної регіональної політики в Україні. Акцентовано увагу на ролі Львівської школи регіоналістики у формуванні методологічних засад регіональної політики, розробці стратегічних і нормативно-правових документів загальнонаціонального та регіонального рівнів. Обґрунтовано необхідність постановки питання про удосконалення регіональної політики в Україні та механізмів її реалізації. Доведено, що в умовах українських реалій незначні проміжні результати трансформування української економіки до ринку не змінили: макроекономічної нестабільності, посилення нерівномірності розвитку регіонів, зростання рівня їх диференціації та диспропорційності. Нестабільний і непослідовний характер реформ у сфері регіонального розвитку призвів до відсутності чітких та узгоджених засадничих параметрів державної регіональної політики.
державна регіональна політика, стратегія регіонального розвитку, децентралізація, місцеве самоврядування
Визначено базові поняття та окреслено концептуальні засади формування інституційного середовища регіональної структурної політики, під якою розуміється діяльність відповідних органів державної влади на регіональному та субрегіональному рівні, що спрямована на досягнення збалансованої та ефективної структури економіки регіонів держави. Окреслено мету, стратегічні цілі й пріоритети регіональної структурної політики України та запропоновано концептуально-методологічний інструментарій і систему заходів задля досягнення обраних стратегічних цілей і пріоритетів. Досліджено проблеми формування інституційного середовища регіональної структурної політики. Визначено пріоритети проведення структурних трансформації, що полягають у пришвидшеному розвитку третинного (сфера послуг і фінанси) і четвертинного (інформаційна сфера) секторів економіки регіонів. Внаслідок проведених порівняльних досліджень на основі обраних структурних стандартів та орієнтирів визначено коло структурних проблем економіки країни та її Західного регіону, запропоновано шляхи вирішення цих проблем.
Визначено, що для вирішення протиріч у сучасній економіці необхідний особливий механізм узгодження, який забезпечив би необхідний захист і реалізацію економічних інтересів усіх суб’єктів економічних відносин, стійкий та ефективний соціально-економічний розвиток регіонів і держави загалом. Встановлено, що метою регіональної структурної політики є створення умов для успішного входження у ринок усіх зацікавлених суб’єктів підприємництва з урахуванням територіальної та економічної специфіки регіону, стратегічних напрямів розвитку країни. Узагальнено програми реалізації регіональної структурної політики та побудовано механізм реалізації регіональної структурної політики, визначено інструменти її реалізації. З’ясовано, що основою всієї сукупності соціально-економічних відносин, пріоритетом розвитку господарської системи і фактором забезпечення стійкості є ефективна структурна регіональна політика держави.
механізм, потенціал регіону, програми регіональної структурної політики, регіональна структурна політика, стратегічне управління
Визначено напрями формування регіональної політики України з врахуванням основних принципів спільної регіонально політики Європейського Союзу (ЄС) і досвіду трансформації регіональної політики країн ЦСЄ – членів ЄС на їх шляху європеїзації. До основних принципів спільної регіональної політики ЄС належать: субсидіарність, партнерство, програмування, компліментарність, когерентність, децентралізація (деконцентрація). Мета спільної регіональної політики ЄС – посилення та активізація регіонів як суб’єктів спільних європейських політик на основі усунення просторових диспропорцій економічного і соціального розвитку регіонів країн – членів ЄС на основі сприяння розвитку депресивних регіонів, їх конвергенції. Забезпечення реалізації визначеної мети передбачає: проведення структурної перебудови; посилення інноваційної спроможності; підвищення рівня конкурентоспроможності; формування оптимальної структури регуляторів регіональних і державних взаємовідносин.
Розглянуто теоретико-методичні та практичні питання щодо завдань сталого розвитку гірських територій в Україні. Вказано на специфіку гірських територій, що зумовлює необхідність розробки та реалізації особливої політики їх розвитку. Коротко висвітлено досвід реалізації гірської політики в зарубіжних країнах. На основі глобальної концепції сталого розвитку та сучасних підходів до її реалізації у гірських регіонах Європи обґрунтовано роль природокористування у досягненні цілей сталого розвитку гірських територій, визначено основні принципи сталого природокористування: господарської необхідності використання природних ресурсів; збереження традицій природокористування; надання переваг місцевому населенню у використанні природних ресурсів; збереження та відтворення природного багатства; екологічності природокористування; неперевищення меж допустимої еколого-економічної компромісності наслідків природокористування. Запропоновано механізми стимулювання господарського розвитку гірських територій України та подолання їх соціально-економічної депресивності.
сталий розвиток, гірські території, природокористування, Карпатський регіон, соціально-економічна депресивність, режим інвестиційної діяльності
Обґрунтовано необхідність оновлення парадигми «сталого розвитку» і переходу до гармонійного цивілізаційного розвитку із врахуванням його духовної складової. Вказано на значення і завдання рекреації і туризму у забезпеченні гуманістичного вектора розвитку суспільства. Особливу увагу приділено основній (базовій) просторовій формі туристично-рекреаційної діяльності – ландшафту – його гуманістичному ресурсному потенціалу і його гуманістичним цінностям, ландшафтно-рекреаційним гуманістичним ресурсам, нетиповій складовій ландшафту – духовній. Закцентовано на потребі розширеного трактування функціонування туристично-рекреаційної території і запропоновано визначати його як соціогуманістичний потенціал, де туристично-рекреаційний потенціал розглядається як його складова. Згідно із засадами гармонійного розвитку визначено потребу в переході до політики розвитку туристично-рекреаційного сектора економіки держави і регіонів з акцентом на посилення ролі та комплексному використанні їх соціогуманістичного потенціалу.
Розглянуто особливості метрополізації як домінантної тенденції організації економічного простору, визначено її об’єктивні передумови та чинники. Узагальнено концептуальні підходи до просторового аналізу метрополізаційних процесів у регіоні. Представлено результати інтегрального оцінювання розвитку метрополійних функцій міст у розрізі організаційно-управлінської, економічної, інноваційно-креативної, туристично-репрезентативної, культурної, науково-освітньої, транспортно-логістичної та соціально-демографічної складових. Здійснено просторовий аналіз центро-периферійних взаємодій у регіоні, а саме встановлено залежність розвитку прилеглої території від рівня розвитку головних міст-метрополісів, складності та різноманітності їх функціонального статусу. Запропоновано пріоритетні напрями збалансованої політики просторового розвитку.
метрополізація, місто-метрополіс, агломерація, урбанізація, регіональна метрополія, метрополійний простір, метрополійні функції, просторовий аналіз, політика просторового розвитку
Обґрунтовано актуальність процесів метрополізації, що характеризуються концентрацією фінансово-економічного, культурного, управлінського потенціалу у великих містах-метрополіях і детермінуються реалізацією метрополійних функцій. Визначено сутнісне розуміння метрополійної функції у сфері культури як діяльності щодо забезпечення формування та розширеного відтворення культурних ресурсів, що формують еталонні зразки соціального досвіду у сфері культури та впливає на прилеглі метрополійні території та просторові форми організації суспільства вищого ієрархічного рівня. Запропоновано суб’єктно-діяльнісний підхід до дослідження метрополійної функції у сфері культури, що передбачає аналіз метрополійної функції з точки зору індикаторів концентрації функції (кількість і щільність локалізації культурних інституцій), індикаторів діяльності (реалізації функції, охоплення та доступності відповідних послуг споживачам), а також спеціальних якісних індикаторів реалізації метрополійної функції, що уможливлюють дослідження умовного радіусу впливу метрополійної функції на прилеглі метрополійні території.
метрополізація, метрополійна функція, культура, місто, простір
Висвітлено передумови формування та розвитку львівської економічної школи праці та зайнятості у середовищі науковців Інституту регіональних досліджень НАН України. Проведено періодизацію тематики та пошукової роботи представників цієї школи. Вказано на еволюцію самого об’єкта її вивчення у світлі зміни ідеологічних імперативів моделювання економіки та системи державного управління. Звернуто увагу на прогресивність поглядів науковців щодо ролі самої людини та середовища її існування у виробничому процесі, на інноваційність пошукових розробок у сфері формування та використання трудового потенціалу, на послідовність поглиблення теоретичних знань стосовно управління процесами праці та зайнятості (через моделювання регіональних соціально-трудових систем, розробку та реалізацію програм зайнятості, гідної праці, якості життя населення тощо). Наголошено на новітніх чинниках розвитку регіональної економіки та політики, на глобалізації та регіоналізації середовища організації праці та зайнятості.
Подано ретроспективний огляд і висвітлено концептуальні підходи та напрацювання українських учених-регіоналістів, що стосуються дослідження соціально-демографічних імперативів розвитку та забезпечення функціонування трудового потенціалу суспільних систем, зокрема таких, як: регіональні суспільні системи, територіальні суспільні системи, територіальні міграційні системи. Обґрунтовано їх роль у розбудові економіки, громадянського суспільства, а також спрямованості країни на інформаційно-інноваційну модель розвитку. З’ясовано значущість видів інноваційної діяльності для загальнонаціонального і регіонального суспільно-економічного поступу. Наголошено, що соціальні імперативи інноваційного розвитку регіональних суспільних систем мають реалізовуватись у комплексному поєднанні, враховуючи такі підструктурні їх елементи, як економічний, демографічний, зокрема етноструктурний, соціогуманістичний, соціально-захисний, міграційний тощо. З врахуванням результатів соціологічних досліджень новітніх міграційних процесів визначено першочергові чинники модернізації економіки, посилення економічної конкурентоспроможності та самодостатності України і її регіонів.
соціально-демографічні імперативи, регіональні суспільні системи, інформаційно-інноваційна модель розвитку, міграційні процеси
Здійснено ретроспективний огляд ґрунтовних напрацювань учених Інституту за міграційною тематикою в період формування ринкових відносин і здобуття Україною незалежності. Охарактеризовано предметне коло дисертаційних робіт із зверненням уваги на проблему міграцій. Систематизовано напрями наукових досліджень з міграційного питання на основі здобутків учених при захисті дисертаційних робіт і публікації результатів дослідження у виданнях Інституту. Це дало змогу встановити, що до 2010 р. проблематика досліджень фокусувалась здебільшого на питаннях причин і наслідків міграції, її специфіки у транскордонному просторі, геопросторових аспектах. Здійснено загальну характеристику сучасних напрямів вивчення міграційних процесів у контексті діяльності відділу соціально-гуманітарного розвитку регіону Інституту. Узагальнено основні наукові здобутки щодо видавничої діяльності відділу, проведення заходів з обговоренням міграційної проблематики, прикладної апробації результатів досліджень. Представлено основні напрями наукових досліджень відділу через огляд науково-дослідних тем за період 2009-2014 рр., у яких міграційне питання займало ключову позицію.
Розроблено схему формування властивостей сторони «господарська діяльність», що зумовлюють доцільність її орієнтації при розміщенні на місця, які володіють відповідними якостями. Запропоновано поділ чинників розміщення господарської діяльності на внутрішні (до яких відносяться відповідні властивості сторони «господарська діяльність») та зовнішні (відповідні властивості сторони «місце»). Обґрунтовано, що стан довкілля може бути чинником розміщення для видів господарської діяльності з високими вимогами до чистоти довкілля, з високими показниками утворення забруднень при виробництві мобільних благ, з високими показниками утворення забруднень в умовах компенсаційної стратегії екологічно сталого господарського розвитку. Запропоновано подальші наукові дослідження провадити у напрямі формування інформаційних пакетів даних у регіональному розрізі для видів господарської діяльності, де забруднення довкілля є чинником розміщення, а також у напрямі розроблення механізмів екологічно сталого господарського розвитку у регіоні.
чинник розміщення, забруднення довкілля, господарська діяльність, мобільні блага, сталий розвиток
Досліджено основні інституційні дисфункції в контексті ефективності використання соціально-економічного потенціалу розвитку сільських територій України. Проаналізовано теоретико-методологічні засади формування та укорінення цих інституційних дисфункцій, насамперед «інституційних пасток», «інституційних мутацій», «мімікрії інститутів» та «аномії інститутів». Виявлено їх взаємозв’язок з наявними феноменами «інституційного вакууму», «інституційних розривів», «інституційних ям» та «анти-інститутів». Описано деструктивний вплив інституційних дисфункцій на ефективність використання соціально-економічного потенціалу розвитку сільських територій. Простежено ґенезу формування на сільських територіях «інституційних пасток»: «корупції», «іллегалізації» та «самореалізовуваних песимістичних очікувань» під впливом дії «інституційного вакууму», «інституційних розривів», «інституційних ям» та «анти-інститутів». Запропоновано засоби мінімізації деструктивного впливу виявлених інституційних дисфункцій на розвиток сільських територій України. Описано інструменти, спроможні забезпечити підвищення ефективності використання їх соціально-економічного потенціалу. Окреслено пріоритетні напрями викорінення виявлених інституційних дисфункцій на основі розвитку інститутів інноваційної інфраструктури аграрного ринку, місцевого самоврядування на сільських територіях, сільського підприємництва та освіти.
інституційні дисфункції, сільські території, соціально-економічний потенціал, ефективність
Констатовано, що в Україні досі не визначено і законодавчо не закріплено статус сільських територій, не окреслено територію юрисдикції кожної сільської територіальної громади, не сформовано економічну базу та загалом інституційне середовище розвитку сільських територій. Обґрунтовано нагальність здійснення реформи інститутів державної влади, реформи місцевого самоуправління (максимальна децентралізація) та територіальної реформи, що стане передумовою забезпечення самодостатнього розвитку сільських територій та забезпечить успішне проведення адміністративно-територіальної реформи. В рамках адміністративно-територіального підходу досліджено, що складовими сільської території є її територіальна громада, сільське поселення (село чи селище) зі всіма облаштованими у ньому об’єктами житлового, соціального, виробничого призначення і відповідною інфраструктурою та землі і споруди за межами населеного пункту, що, згідно з чинним законодавством, належать мешканцям чи всій територіальній громаді певної території. Доведено необхідність кардинальних якісних змін у чинній адміністративно-територіальній системі країни, що дозволять забезпечити базові стандарти життя і визначений набір обов’язкових послуг сільському населенню та покращити фінансове забезпечення на місцях.
сільська територія, адміністративно-територіальна система, територіальна громада, сільське поселення, землі комунальної власності
Розглянуто основні напрями підвищення конкурентоспроможності сільських територій України. Наголошено, що в нинішніх умовах запорукою цього є наявність інноваційної складової розвитку території. Виділено переваги для сільських територій, що забезпечує науково-технічний прогрес. Проаналізовано резерви інноваційності сільських територій України і визначено, що серед них найпопулярнішими, з огляду на світовий попит, є виробництво органічної сільськогосподарської продукції та сільський туризм. Відзначено, що виробництво органічної продукції за вітчизняними критеріями не можна віднести до інновації. На підставі «Керівництва Осло», виділені чинники, що належать до цілей і результатів інновацій для виробництва органічних продуктів, на підставі цього доведена інноваційність такої діяльності. Показано здобутки вітчизняної науки, спрямовані на створення нових сортів рослин і порід тварин. Підкреслений слабкий зв’язок між науковими установами та сільськогосподарськими виробниками. Наголошено на необхідності здійснення на державному рівні постійного моніторингу інновацій на сільських територіях у світі та створення умов для їх впровадження в Україні.
сільські території, інноваційність, конкурентоспроможність, соціально-економічний розвиток, Керівництво Осло
Проаналізовано стан, тенденції та перспективи розвитку соціально-демографічного потенціалу сільських територій Західного регіону України. Представлено аналіз динаміки зміни наявного сільського населення, розраховано коефіцієнти приросту (скорочення) сільського населення за основними віковими групами. Окреслено проблеми формування освітнього рівня населення та медичного забезпечення на сільських територіях, зокрема оцінено рівень охоплення дітей дошкільною та середньою освітою, проблему формування кадрового потенціалу у сільській місцевості, забезпеченість сільських мешканців первинною медичною допомогою. Проаналізовано показники рівня зайнятості та рівня безробіття у сільській місцевості. Виявлено, що після заробітної плати, пенсій та стипендій сукупність доходів від продажу сільськогосподарської продукції та вартості спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства та від самозаготівель, займає третю позицію у структурі доходів домогосподарств сільської місцевості західних областей. Запропоновано основні напрями комплексного підходу до реалізації соціально-демографічного потенціалу сільських територій Західного регіону України.
демографічні показники, рівень освіти, охорона здоров’я, зайнятість населення, сільські території, Західний регіон України
Обґрунтовано теоретичні підходи до виокремлення такої категорії як «фінанси регіону» та визначення її цільового призначення в забезпеченні ефективного функціонування регіонів; визначення потенціальних і реальних можливостей регіонів у забезпеченні їх соціально-економічного розвитку на базі раціонального використання власного фінансового ресурсу; представлено критичний аналіз діючих на теперішній час механізмів управління фінансами регіонів і виявлення причин їх низької ефективності; обґрунтовано нові напрями забезпечення ефективного управління фінансами регіонів на основі врахування змін і можливостей, що створюються під впливом активізації інтеграційних процесів в Україні і у світовому економічному просторі. Фінанси регіону розглядаються як складова місцевих фінансів (відповідно до структури фінансової системи України) і становлять собою систему економічних відносин з приводу формування, використання та розподілу фінансових ресурсів між суб’єктами економіки в межах окремого регіону задля забезпечення його поточного функціонування та розвитку.
фінанси регіону, місцеві бюджети, управління, фінансова система регіону
Розглянуто наявні механізми формування та реалізації бюджетної політики регіонального розвитку. Визначено їх структурні елементи та подано характеристику. Висвітлено стан бюджетних механізмів підтримки регіонального розвитку, джерелами фінансування яких є Державний і місцеві бюджети. Розглянуто поточні проблеми пошуку та акумулювання фінансових ресурсів у рамках бюджетного забезпечення регіонального розвитку. Зроблено акцент на субвенціях, державних цільових програмах, державних гарантіях і Державному фонді регіонального розвитку (ДФРР) як ключових бюджетних механізмах підтримки розвитку регіонів. Доведено, що процесу виділення субвенцій притаманне «латентне управління з центру», недосконала процедура розподілу бюджетних коштів і надмірна розпорошеність субвенцій;реалізація державних програм розвитку регіонів супроводжується неузгодженістю галузевих і регіональних інституцій, а порядок використання коштів ДФРР має низку недоліків. Сформульовано рекомендації щодо оптимізації наявних і пошуку потенційних джерел фінансових ресурсів задля забезпечення регіонального розвитку.
бюджетні механізми, розвиток регіонів, Державний бюджет, місцевий бюджет, субвенції, цільові програми
Обґрунтовано критерії вибору пріоритетних напрямів капіталовкладень у регіоні через призму показників ефективності інвестиційного процесу. Проведено багатофакторну оцінку впливу структурних трансформацій, прогнозованих у галузевому розрізі, на економіку областей Західного регіону України і побудовано оптимізовану структуру інвестицій в основний капітал регіону за видами економічної діяльності. Розроблено й апробовано методичний інструментарій оптимізації структури джерел фінансування капітальних інвестицій. Висвітлено новий методологічний підхід до визначення напрямів оновлення основного капіталу за результатами інтегрального оцінювання його стану, руху й ефективності використання. Окреслено проблемні питання і перспективні умови функціонування підприємств виробничої сфери в Західному регіоні. Запропоновано низку практичних заходів, спрямованих на забезпечення подальшого розвитку промисловості, транспорту і будівництва в регіоні.
інвестиції, ефективність, критерії, оптимізація, основний капітал, оновлення, виробнича сфера, розвиток
Розглянуто питання фінансового забезпечення розвитку територіальних громад крізь призму реалізації адміністративно-територіальної реформи. Визначено основні перешкоди для досягнення ефективності фінансового забезпечення розвитку територіальних громад. Досліджено структуру доходів місцевих бюджетів Львівської області за 2001-2013 рр. Визначено засадничі положення концепції забезпечення фінансової спроможності територіальних громад. Розглянуто запропоновані урядом України кроки щодо зміни податкової системи та міжбюджетних відносин, спрямованих на децентралізацію державних фінансів. Обґрунтовано необхідність досягнення фінансової спроможності територіальних громад, що забезпечить перенесення основної ваги управлінського процесу на місцевий рівень. Запропоновано нарощення обсягів небюджетних фінансових ресурсів, що впливатимуть на підвищення інвестиційної активності територіальної громади. Визначено першочергові завдання парламенту, що створять підґрунтя до більш якісного і обґрунтованого планування розвитку територій.
фінансове забезпечення розвитку територіальних громад, адміністративно-територіальна реформа, міжбюджетні трансферти, децентралізація, місцеві фінанси
Окреслено теоретичні засади розробки механізмів забезпечення конкурентоспроможності в транскордонному просторі. Зокрема, узагальнено підходи до сутності транскордонного простору та конкурентоспроможності в транскордонному просторі. Акцентується увага на необхідності побудови спільних і зближенні наявних механізмів забезпечення конкурентоспроможності у транскордонному просторі та ролі влади в цих процесах. Виявлено, що забезпечення конкурентоспроможності у транскордонному просторі відбуватиметься шляхом запозичення чи поширення дії наявних механізмів конкурентоспроможності з / на сусідні території або / та формування нових спільних механізмів у транскордонному регіоні для набуття останнім конкурентних переваг. Так, у статті пропонується підхід до забезпечення конкурентоспроможності в транскордонному просторі шляхом конвергенції правових та організаційно-економічних механізмів забезпечення конкурентоспроможності з кожного боку кордону.
транскордонний простір, конкурентоспроможність, механізм, механізми забезпечення конкурентоспроможності
Розглянуто форми взаємодії суб’єктів економічних відносин у транскордонному просторі. Відзначено важливість трансакційних витрат при виборі моделі транскордонної взаємодії. Обґрунтовано, що економічні умови, у т. ч. інституційне середовище, впливатимуть на рівень трансакційних витрат, чим спонукатимуть до вибору найефективніших, з точки зору учасників, форм транскордонної взаємодії, що, своєю чергою, змінюватимуть інституційне середовище. Зазначено, що вибір форми взаємодії переважно вирішується обопільною згодою усіх учасників, що, проте, не виключає примусу однією зі сторін з метою добитися згоди іншої сторони. Вказано, що вибір форми транскордонної взаємодії є обмежено раціональним через складність передбачення майбутнього, неналежний рівень поінформованості та неадекватне трактування наявної інформації, що загалом може призводити до помилкових рішень.
транскордонне співробітництво, форми транскордонного співробітництва, учасники транскордонного співробітництва, транскордонний простір, локалізація транскордонного ринку, моделі транскордонної взаємодії, трансакційні витрати, інституційне середовище.
УКР 
ENG
УДК 332.1:001.32(477)