У статті досліджено імплементацію нових парадигм у державотворення України, що стикається з викликами, включаючи несумісність організаційних і соціально-економічних аспектів із сучасними вимогами. Акцентовано на недостатності реформ управлінського сектору, які відображають нівелювання потреб місцевих громад і неефективність програм розвитку регіонів. Проаналізовано європейський досвід адміністративно-територіального поділу, його роль у забезпеченні доступу до публічних послуг та інтеграцію культурних і соціальних складових у регіональну політику, що є визначальним для демократичних реформ і сталого розвитку. Розглянуто стандарти NUTS як інструмент соціально-економічного оцінювання та їхній вплив на управління ризиками під час децентралізації публічної влади. Висвітлено значення інтегрованого ризик-менеджменту у стратегічних і тактичних складових розвитку місцевого самоврядування для оптимізації управлінських рішень і зниження потенційних ризиків. Досліджено тенденції та виклики в стандартизації процесів управління ризиками на місцевому рівні. Висвітлено значення ризик-менеджменту для місцевого самоврядування, де управління ризиками є невід’ємною частиною управлінських процесів на всіх рівнях, від стратегічного до проєктного. Виявлено основні категорії ризиків, які існують у системі місцевого самоврядування, включаючи нормативно-правові, організаційно-управлінські, фінансово-економічні та соціальні ризики. Запропоновано заходи щодо мінімізації ризиків в умовах децентралізації. 

ризик, управління, система місцевого самоврядування, децентралізація, публічне управління, міжнародний досвід 

Стаття присвячена дослідженню актуальних питань розвитку сучасної системи освіти в Україні. Процес визначення та обґрунтування стратегічних перспектив розвитку системи управління персоналом у закладах освіти України є складним організаційно, оскільки потребує комплексного аналізу сучасних тенденцій і різних чинників впливу. Для обґрунтування стратегічних перспектив розвитку системи управління персоналу в закладах освіти України розроблено комплексну методику дослідження. Методика визначення стратегічних перспектив розвитку системи управління персоналу в закладах освіти України передбачає виконання системи важливих завдань у межах чотирьох основних етапів. До цих етапів належать: 1) кількісний аналіз сучасних тенденцій становлення закладів освіти різних типів; 2) порівняльний аналіз якісних характеристик становлення закладів освіти різних типів; 3) стратегічний аналіз тенденцій розвитку закладів освіти України за методикою Бостонської консалтингової групи; 4) визначення стратегічних перспектив розвитку різних закладів освіти України. За результатами кількісного аналізу тенденцій розвитку закладів освіти встановлено, що впродовж останніх 10 років спостерігаються неоднозначні тенденції, зокрема щодо зменшення кількості навчальних закладів та попиту на освітні послуги більшості навчальних закладів. Порівняльний аналіз якісних характеристик становлення закладів освіти різних типів показав, що кожен з наведених типів закладів освіти має свої сильні та слабкі сторони, свої переваги та недоліки функціонування. Результати проведеного стратегічного аналізу ринку закладів освіти в Україні на основі матриці Бостонської консалтингової групи дав змогу розподілити всі державні та приватні навчальні заклади на чотири групи: «Собаки», «Проблемні діти», «Зірки» та «Дійні корови». За результатами дослідження обґрунтовано стратегічні напрями та пріоритети удосконалення та розвитку системи управління персоналом у закладах освіти України на сучасному етапі. 

стратегія, управління персоналом, система менеджменту, навчальні заклади, системи освіти 

Розглядається методика оцінювання енергетичного потенціалу продуктів, відходів і залишків сільського господарства (рослинництва і тваринництва). Досліджено, що біоенергетичний потенціал сільського господарства залежить від географічного поширення та варіюється у кожному регіоні України. Тому, розробляючи механізм стимулювання розвитку біоенергетичного напряму, необхідно брати до увагу нерівномірність розподілу потенційних ресурсів. Визначено загальний енергетичний потенціал сільського господарства, показано його структуру. Також зроблено аналіз у розрізі областей та визначено економічну оцінку можливого використання наявного потенціалу. 

біоенергетика, біомаса, енергетичний потенціал, відновлювальні енергетичні ресурси, сільське господарство 

У статті наведено класифікацію інструментів державної стимуляційної політики розвитку ринку біопалива, завданням якої є створення умов економічної, екологічної й соціальної зацікавленості учасників ринку біопалива на основі виконання передбачених вимог законодавства й запитів суспільства. Сформовано класифікацію інструментів державної стимуляційної політики щодо розвитку виробництва й споживання біопалива, виготовленого зі сталої біомаси, а саме нормативно-правові, економіко-правові (ринкові та фіскальні) та організаційно-інформаційні інструменти (кадрові та соціально-відповідальної взаємодії). Обґрунтовано, що нормативно-правові інструменти відіграють особливу роль, оскільки більшість з наведених складових запропонованої класифікації можливо реалізувати саме завдяки нормативно-правовому регулюванню. Запропоновано застосування інструментів соціально-відповідальної взаємодії, суть яких полягає у сукупності дій, які забезпечують соціально відповідальну поведінку держави, суб’єктів господарювання та споживачів біопалива для досягнення стратегічної мети щодо збільшення частки сталих видів біопалива в структурі ВДЕ й забезпечення енергетичної безпеки України. 

ринок біопалива, біоенергетика, державна стимуляційна політика, інструменти державної стимуляційної політики, інструменти соціально-відповідальної взаємодії, зацікавлені сторони, енергетична безпека, стратегія