Регіональна економіка -- 2017 рік, №4(86)

Представлено дослідження процесів адміністративно-фінансової децентралізації в Україні на базовому рівні місцевого самоврядування – на рівні новостворених ОТГ з точки зору перших результатів, ризиків і викликів, які мають місце у сучасних умовах. Проаналізовано зміни до законодавства України в контексті адміністративно-територіальної реформи та реформи фіскальної децентралізації. Визначено місце та роль міст обласного значення в процесі реалізації реформи адміністративно-територіального устрою. Проаналізовано можливості формування міських агломерацій у контексті реформування адміністративно-територіального устрою. Запропоновано заходи щодо покращення фінансової спроможності територій для здійснення місцевими органами влади повноважень у контексті зміни адміністративно-територіального устрою та просторової організації влади на базовому рівні управління. Обґрунтовано шляхи зміцнення фінансової автономії муніципалітетів. 

об’єднана територіальна громада (ОТГ), місто обласного значення, агломерація, фінансова спроможність, адміністративно-фінансова децентралізація 

Висвітлено стратегічні орієнтири розвитку областей Карпатського регіону та проведено їх оцінку на предмет узгодження з цілями Державної стратегії регіонального розвитку, доведено необхідність пріоритетизації стратегічних орієнтирів розвитку регіонів на основі виявлення так званих «точок росту», які активізують процес використання власного потенціалу та економічне зростання регіону. Встановлено, що одним з дієвих напрямів формування та реалізації нової регіональної політики є фокус на розвиток макрорегіонів, до яких належить і Карпатський регіон. У результаті проведеного дослідження визначено особливості планування, фінансування та реалізації заходів регіонального розвитку, результати якого вказують на необхідність інтеграції розвитку регіонів, у тому числі й фінансових ресурсів, спрямованих на розвиток регіону. Обґрунтовано необхідність підвищення рівня культури стратегічного планування, спрямованого на реалістичність плану заходів з реалізації стратегій регіонального розвитку з чітким визначенням організаційних, фінансових і контрольних параметрів; організація належного інформаційного забезпечення реалізації регіональної політики на засадах підвищення прозорості прийняття рішень і їх виконання, рівня поінформованості усіх зацікавлених осіб, можливостей громадського моніторингу управлінських рішень на місцях. 

регіональний розвиток, стратегія розвитку, стратегічні орієнтири, макрорегіон, Карпатський регіон 

Розкрито підходи до визначення суті підприємницького потенціалу регіону, теоретичного та практичного значення визначення ефективності реалізації підприємницького потенціалу регіону в умовах модернізації просторової організації економіки. Сформовано методичний підхід та алгоритм оцінювання ефективності реалізації підприємницького потенціалу регіону на основі вибору адекватних методів і показників. Виявлено переваги та недоліки найбільш поширених методик оцінки підприємницького потенціалу відповідно до цілей і наявних інформаційних даних. Важливість врахування особливостей просторової організації економіки у вигляді певних мережевих форм організації бізнесу при оцінці ефективності підприємницького потенціалу дозволила обґрунтувати доцільність включення окремої складової потенціалу – просторово інтеграційного та розробки показників його визначення. 

підприємницький потенціал регіону, оцінка ефективності, просторова організація економіки, форми просторової організації економіки 

Досліджено понятійний контур соціальної інфраструктури як каталізатора модернізації соціогуманітарного простору регіонів України. Запропоноване власне визначення поняття «соціальна інфраструктура». Обґрунтовано підходи до класифікації соціальної інфраструктури регіонів України. Визначено, що головним елементом соціальної інфраструктури, який забезпечує якісний людський розвиток, є освіта. Встановлено, що доступність освіти залежить від матеріальної бази освітніх інституцій, кількості навчальних закладів, їх оснащеності, рівня кваліфікації персоналу, можливості використання освітніх інституцій і якості послуг, які вони надають. Розглянуто головні бар’єри рівного доступу населення регіонів України до освіти та причини їх виникнення. Доведено, що детермінантою функціонування соціальної інфраструктури є всебічний розвиток людини шляхом створення комплексу життєвих благ, необхідних для розширеного відтворення. 

соціальна інфраструктура, соціальна політика, соціогуманітарний простір, освіта, доступ до освіти 

Визначено особливості мобільних категорій населення та виділено їх основні сегментні групи. Сформульовано дефініцію соціального захисту мобільних категорій населення. Виокремлено базові умови можливості соціального захисту мобільних категорій населення. Запропоновано функціональну та інституційну модель системи соціального захисту мобільних категорій населення в розрізі складових соціального страхування, соціального забезпечення і допомоги. Описано механізми соціального захисту мобільних категорій населення. Актуалізовано на значенні в системі механізмів соціального захисту дії міждержавних угод про взаємне працевлаштування і соціальний захист. Досліджено сфери договірного регулювання в системі соціального захисту мобільних категорій населення. Обґрунтовано необхідність розвитку мобільності соціального захисту. 

соціальний захист, соціальне забезпечення, мобільні категорії населення, просторова мобільність, мобільність соціального захисту 

Проаналізовано головні особливості сучасної української міграції. Оцінено трансформацію східного й західного векторів зовнішньої трудової міграції та регіональні масштаби вимушених внутрішніх переміщень населення в Україні. Показано наявні та можливі економічні й соціальні аспекти взаємодії цих видів міграції. Наголошено на головних наслідках міграцій, а саме на зростанні навантажень на регіональних ринках праці та здешевленні робочої сили. Окреслено основні риси самоорганізації громад українських мігрантів, роль міжнародних організацій у цьому процесі. Відзначено головні секторальні особливості працевлаштування внутрішньо переміщених осіб в Україні. Обґрунтовано необхідність застосування нових підходів і методик аналізу інтеграційних процесів у регіонах-реципієнтах найбільшої кількості мігрантів для попередження чи залагодження конфліктів між корінним і прибулим населенням. 

зовнішня трудова міграція, внутрішньо переміщені особи (ВПО), самоорганізація, громада мігрантів, ринок праці 

Розглянуто основні фактори зовнішньої міграції населення України. Зокрема проаналізовано: динаміку рівня середньомісячної номінальної заробітної плати в Україні на одного штатного працівника (2002-2016 рр.) у гривневому та доларовому еквівалентах; мінімальний рівень оплати праці в Україні та країнах, з якими вона межує. З’ясовано, що на фоні формального зростання оплати праці відбувається зниження загального рівня доходів домогосподарств (за їх самооцінкою) та погіршення купівельної спроможності населення. Порівняльний аналіз деяких показників по Україні з її країнами-сусідами показав, що за рівнем безробіття та індексом людського розвитку ситуація є гіршою лише у Молдові. Зроблено висновок, що низький рівень оплати праці та високий рівень безробіття слугують факторами «виштовхування» українських громадян до сусідніх держав. Лібералізація візового режиму з країнами-членами ЄС, а також міграційна, освітня та ін. політика окремих країн (наприклад, репатріація осіб польського походження, створення сприятливих умов для навчання іноземних студентів у Польщі, Німеччині, Угорщині та ін.) лише посилюють наявні еміграційні тенденції в Україні. Щоб запобігти масовому виїзду працездатного населення з України, необхідно насамперед реформувати систему оплати праці у напрямі підвищення її рівня та покращити умови працевлаштування на національному ринку праці. 

фактори міграції, оплата праці, безробіття, індекс людського розвитку, міграційна політика 

Здійснено понятійно-термінологічний аналіз і розглянуто теоретичні основи адаптаційних процесів внутрішньо переміщених осіб у приймаючому суспільстві. Вивчено та вдосконалено такі визначення, як «адаптація», «соціальна адаптація», «механізми адаптації». Розглянуто та обґрунтовано погляди вчених і психологів на вивчення процесу адаптації внутрішньо переміщених осіб у новому середовищі, зокрема деталізовано, які саме підходи і моделі найактуальніші і підходять до конкретної ситуації. Проаналізовано чисельність внутрішньо переміщених осіб, їх динаміку від початку переселення, місця розташування та концентрації в різних регіонах України та ступінь навантаження в деяких регіонах. Виділено особливі потреби внутрішньо переміщених осіб, зокрема першочергові та життєво необхідні потреби для адаптації у новому середовищі. Встановлено основні тенденції зростання чисельності внутрішньо переміщених осіб. Вивчено особливості цього середовища для безболісного звикання до культури і традицій нового середовища, необхідні кожному мігрантові для проходження через процес адаптації та пристосування до нового середовища. Визначено адаптивні механізми та запропоновано адаптивну модель внутрішньо переміщених осіб у приймаючому суспільстві. Описано, як процес адаптації внутрішньо переміщених осіб у різних регіонах України впливає на функціонування діючих ринків праці та які диспропорції у попиті і пропозиції на робочу силу виникають. Запропоновано створення нових робочих місць і виявлення нових перспективних професій, зокрема виявлено нові перспективні та рентабельні пропозиції праці. Охарактеризовано тенденцію розвитку певного регіону під впливом соціокультурних традицій та особливостей приймаючої області. Проаналізовано різні поведінкові моделі приймаючого соціуму і поведінку самих внутрішньо переселених осіб. Виявлено проекти, які організовують і забезпечують адаптацію та розвиток внутрішньо переміщених осіб у регіоні. Доведено існування діючих товариств, громадських організацій, волонтерських об’єднань, котрі створюють сприятливі умови для адаптації внутрішньо переміщених осіб у новому соціумі та забезпечення цих осіб матеріальними ресурсами та працевлаштуванням. 

адаптація, соціальна адаптація, адаптивні механізми, внутрішньо переміщені особи, приймаюче суспільство, адаптаційна модель 

Стаття присвячена дослідженню особливостей розвитку сільських територій Західного регіону України в контексті імплементації механізмів соціально-економічної модернізації. У сучасних умовах трансформаційних змін модернізації потребує значна частина застарілих підходів і механізмів соціально-економічного розвитку сільських територій, які є найменш реформованими та адаптованими до викликів сучасності. Приєднання України до Угоди про асоціацію з ЄС і запровадження змін адміністративно-територіального устрою разом з децентралізацією повноважень влади вимагає пошуку нових підходів до розвитку сільських територій з позиції комплексності та утвердження їхньої суб’єктності.
Метою дослідження є виявлення особливостей соціально-економічного розвитку сільських територій Західного регіону України як фундаментальної основи для вибору пріоритетів їх модернізації в контексті забезпечення комплексного розвитку.
У статті увагу зосереджено на проблемах поглиблення демографічної кризи, зростання рівня бідності, безробіття, падіння підприємницької активності, зниження якості медичних та освітніх послуг у сільській місцевості, занепад культурної сфери. Показники економічного та соціального розвитку проаналізовано в розрізі семи західних областей України та показано наявну диференціацію передумов запровадження механізмів модернізації сільських територій регіону.
Зокрема, виявлено, що для областей Західної Україні характерні нижчі темпи демографічного спаду, а показники вікової структури є кращими, порівняно з більшістю регіонів Півночі та Сходу України. Водночас рівень розвитку та масштаби підприємницької діяльності в сільській місцевості цих областей суттєво поступається іншим регіонам України.
На фоні середньоукраїнських показників у Західному регіоні є порівняно висока частка промисловості та транспорту та дещо менша концентрація економічної діяльності у сільському господарстві. Хоча за показником кількості юридичних осіб, зареєстрованих у сільській місцевості, з розрахунку на 1000 осіб сільського населення більшість західних областей перебуває на останніх сходинках у загальноукраїнському рейтингу. Аналіз сутнісних аспектів зайнятості та рівня доходів дав змогу встановити, що в Західних областях спостерігається вищий за середньоукраїнський рівень бідності сільського населення, а також більш інтенсивна трудова міграція.
Оцінка рівня активності та інтенсивності інвестиційних процесів у сільській місцевості показала, що у Західному регіоні України, як і загалом в Україні, спостерігається поступове зростання частки інвестицій в аграрний сектор економіки на фоні нарощування обсягів капітальних вкладень за всіма видами економічної діяльності. Водночас Західні області займають останні місця за показником виробництва сільськогосподарської продукції у сільськогосподарських підприємствах.
Аналіз стану сфери охорони здоров’я у сільській місцевості Західного регіону дозволив виокремити головні проблеми її розвитку. Зокрема, відсутність матеріально-технічного забезпечення; відтік висококваліфікованих кадрів; неналежний стан інфраструктурних об’єктів і транспортної інфраструктури; відсутність впровадження інформаційних технологій у сільську медицину на фоні розгалуженої мережі ФАПів і закладів сімейної медицини свідчить про неефективне використання бюджетних коштів.
Встановлено, що освітня сфера у сільській місцевості Західного регіону України є вкрай неефективною. Так, за найвищих показників фінансування на одного учня у Західних областях результати зовнішнього незалежного оцінювання випускників сільських шкіл не досягають достатнього рівня знань.
На цій підставі до пріоритетних напрямів активізації соціально-економічної модернізації сільських територій віднесено застосування комплексного програмного підходу, який охоплює формування здорового економічного клімату регіону, стимулювання економічної активності місцевого населення, створення належного забезпечення потреб громадян у соціальній сфері та окреслення конкурентних переваг окремих сільських територіальних громад.